— Колись дуже-дуже давно ходили чутки про створіння, які відрізнялися від решти створінь. Вони були безсмертними і водночас могутніми. Приблизно в той час, коли вперше була підписана угода, дехто стверджував, начебто якась відьма народила дитинча, яке, подібно до вампіра, плакало кривавими слізьми. І кожного разу, коли воно робило це, з моря налітали люті вітри.
— Я ще ніколи про це не чула, — мовила Емілі й нахмурилася.
— Від цієї розповіді легковажно відмахнулися, як від чергового міфу, навмисне вигаданого для того, щоб сіяти страх серед створінь. Мало хто з нас зараз пам’ятає про це, а тих, хто вірить, що це можливо, іще менше. — Ізабо торкнулася листа, який лежав у неї на колінах. — Але ж Філіп знав, що це правда.
— Що — правда?
— Те, що відьма народила маньясанга. Бідолашне дитя страждало від голоду. Відьмина родина забрала в неї хлопчика і відмовилася годувати його кров’ю, вважаючи, що коли будуть силоміць годувати його молоком, то він не стане одним із нас.
— Метью не може не знати цієї історії, — зауважила Емілі. — Ти б розповіла йому про це, щоб допомогти в його дослідницькій роботі або хоча б заради Діани.
Ізабо похитала головою.
— Я не маю права розповідати йому такі історії.
— Ще б пак! Ти ж мусиш зберігати свої таємниці, Ізабо, — роздратовано кинула Сара.
— А ти свої, Саро! — скрикнула Ізабо. — Невже ти й справді гадаєш, що оті відьми — створіння на кшталт Сату і Пітера Нокса — анічогісінько не знають про цього хлопчика-маньясанга та його матір?!
— Ану припиніть! Обидві! — різко обірвала їх Емілі. — Якщо ця історія є правдивою, то про неї знають й інші створіння, і в такому разі Діані загрожуватиме велика небезпека. І Софії також.
— Її батьки належали до відьомського племені, але вона — демон, — зауважила Сара, згадавши про двійко молодят, що з’явилися у неї на порозі в Нью-Йорку напередодні Гелловіну. Ніхто не зрозумів, який стосунок мало це подружжя до обговорюваної таємниці.
— Демоном є й чоловік Софі, але донька їхня буде відьмою. Вони з Натаніелем — це ще одне свідчення того, що ми не знаємо, яким чином відьми, демони та вампіри репродукуються й передають свої здібності дітям, — занепокоєно сказала Емілі.
— Софі з Натаніелем — не єдині створіння, яким слід триматися подалі від Конгрегації. Добре, що Метью з Діаною зараз перебувають не тут, а в 1590 році, і їм не загрожує небезпека з боку Конгрегації, — похмуро мовила Сара.
— Але чим довше ці двоє залишатимуться в минулому, тим вищою буде імовірність того, що вони змінять сьогодення, — зауважила Емілі. — Рано чи пізно Метью з Діаною видадуть себе.
— Що ти маєш на увазі, Емілі? — поцікавилася Ізабо.
— Час змушений буде підлаштуватися під них, але не мелодраматично, як дехто вважає — відвернення війн, зміна результатів президентських виборів… Це проявиться у дрібничках, таких, наприклад, як ця звістка, що вигулькнула сьогодні з книги.
— Аномалії… — стиха мовила Ізабо. — Філіп завжди шукав у цьому світі аномалії. Саме тому я й досі читаю газети. Ми виробили звичку продивлятися їх кожного ранку. — Вона заплющила очі, поринувши у спогади. — Звісно, Філіп віддавав перевагу спортивній хроніці, а також новинам освіти. Філіп дуже переймався тим, що діти вивчатимуть у майбутньому. Він започаткував стипендії для вивчення грецької та філософії, а також фінансував вищі навчальні заклади для жінок. Мені це завжди видавалося дивним.
— Він шукав Діану, — раптом сказала Емілі з упевненістю людини, обдарованої здатністю ясновидства.
— Можливо. Одного разу я спитала його, чому він так цікавиться поточними подіями і що сподівається знайти в газетах. А Філіп відповів, що дізнається про це тоді, коли побачить те, що шукає, — відповіла Ізабо. Вона сумно посміхнулася. — Він любив свої таємниці й часто казав, що якби була можливість, то став би детективом, як Шерлок Холмс.
— Нам слід потурбуватися про те, щоб знайти всі ці маленькі часові відхилення, перш ніж про них пронюхає Конгрегація, — сказала Сара.
— Я скажу про це Маркусу, — погодилася Ізабо, кивнувши головою.
— Тобі таки треба було розповісти Метью про отого хлопчика зі змішаного шлюбу, — ніяк не могла вгамуватися Сара.
— Мій син кохає Діану, і якби Метью дізнався про того малюка раніше, він би відмовився від неї, щоб не наражати на небезпеку її та дитину.
— Бішопи не такі прості, як ти гадаєш, Ізабо. Якби Діана бажала твого сина, вона все одно знайшла б, як зробити його своїм.
— Діана дійсно бажала його, і тепер вони належать один одному, — підкреслила Емілі. — Але нам не слід ділитися цією звісткою тільки з Маркусом. Треба й Софі з Натаніелем повідомити.
Сара та Емілі пішли з бібліотеки. Вони зупинилися в колишній кімнаті Луїзи де Клермон, розташованій по сусідству з апартаментами Ізабо на тому ж поверсі. Сарі здавалося, що часом у цій кімнаті відчувався Діанин запах.
