— Дякую, Гуді, — стиха мовила я, вдячна за те, що вона не розкрила моїх таємниць.
— Стривай. — Кетрін підійшла до гілки горобини й відламала від неї тоненький прутик. — Візьми оце. Мусиш мати шматочок цього дерева як талісман, — сказала Кетрін і поклала прутик мені на долоню.
На вулиці на нас чекав не лише П’єр. Разом із ним були Гелоуглас та Хенкок. Вони швиденько посадовили мене у човен, який чекав на початку Гарлік Хілл. Коли ми повернулися до «Оленя й Корони», Метью усіх відпустив, і ми лишилися з ним удвох у благословенній тиші нашої спальні.
— Я не хочу знати, що сталося, — хрипко мовив Метью, зачиняючи за собою двері. — Мені лише треба знати, що у тебе дійсно все гаразд.
— У мене дійсно все гаразд. — Я повернулася до нього спиною, щоб він послабив зав’язки мого корсажа.
— Ти чогось боїшся. Я це нюхом чую, — сказав Метью і рвучко повернув мене обличчям до себе.
— Я боюся того, що можу про себе дізнатися, — відповіла я, глянувши йому у вічі.
— Ти дізнаєшся правду про себе. — Метью сказав це так впевнено, так невимушено… Але він нічого не знав про дракона й про горобину, і про те, що вони означали для відьми-ткалі. Метью не знав також, що моє життя належало богині, що це було результатом угоди, яку я уклала, щоб врятувати його від смерті.
— А що, як я стану іншою, і тобі це не сподобається?
— Навряд чи, — запевнив він, пригортаючи мене до себе.
— Навіть якщо виявиться, що в моїй крові тече сила, здатна впливати на життя та смерть?
Метью відсахнувся і ошелешено поглянув на мене.
— Те, що я врятувала тебе в Медісоні, не було випадковістю, Метью. Я також вдихнула життя в черевики Мері й висмоктала його з дуба біля Сариного будинку в сучасності та з плодів айви, коли ми вже прибули в шістнадцяте сторіччя.
— Влада над життям та смертю — це величезна відповідальність, — сказав Метью, серйозно поглянувши на мене своїми сіро-зеленими очима. — Але я все одно кохатиму тебе, незважаючи ні на що. Ти забула, що я також маю владу над життям та смертю. Що ти сказала мені, коли я пішов на полювання в Оксфорді? Ти сказала, що між нами немає істотної різниці. «Час від часу я їм куріпок. Час від часу ти харчуєшся оленями».
— Ми є значно більше схожими один на одного, аніж здавалося кожному з нас, — повів далі Метью. — Але якщо ти можеш бути про мене гарної думки, знаючи про мої колишні витівки, то мусиш і мені дозволити бути про тебе гарної думки.
Раптом мені захотілося поділитися своїми секретами.
— Там був вогнедишний дракон та дерево, яке…
— Єдине, що важить для мене, це те, що ти повернулася додому цілою й неушкодженою, — сказав Метью, перериваючи мене поцілунком.
Він тримав мене у своїх обіймах так міцно й так довго, що на якусь благословенну мить я майже повірила йому.
Наступного дня, як і було домовлено, я пішла до помешкання Гуді Альсоп, щоб зустрітися там з Елізабет Джексон та Кетрін Стрітер. Мене супроводжувала Енні, але її відіслали до помешкання Сюзанни, де вона мала чекати, поки скінчиться мій урок.
У кутку стояла гілка горобини. В усьому іншому кімната мала звичайнісінький вигляд і нічим не нагадувала місця, де відьми креслили свої священні кола чи матеріалізували вогнедишних драконів. Однак я сподівалася побачити хоч якісь ознаки того, що тут буде творитися магія, наприклад, казан чи, може, кольорові свічки, що символізували б чотири стихії.
Гуді Альсоп кивнула мені підійти до столу, довкола якого були розставлено чотири крісла.
— Іди сюди, Діано, й сідай. Ми визнали за необхідне почати з самого початку. Розкажи нам про свою родину. Бо про відьму можна багато дізнатися з її родоводу.
— А що таке кров, як не вода та вогонь? — сказала Елізабет.
За три години я встигла виговоритися й втомитися, видобуваючи спогади про своє дитинство: про відчуття, що за мною стежать, прихід Пітера Нокса до нашого будинку, смерть моїх батьків. Але трьом відьмам цього було мало, і вони не зупинилися. Я детально розповіла про кожний епізод свого навчання в школі та університеті: про демонів, які ходили за мною слідом і стежили, про кілька заклинань, які я могла здійснити без особливого напруження, про ті дивні явища, котрі почали траплятися лише після того, як я зустріла Метью. Якщо в цьому була якась логічна схема, то я її геть не бачила, але Гуді Альсоп відпустила мене додому, запевнивши, що вони таку схему невдовзі створять.
Зморена, я ледь дошкандибала до замку Бейнардс. Мері всадовила мене у крісло і, відмовившись від моєї допомоги, наказала мені відпочивати, поки сама розбереться, що ж сталося з нашою порцією первісної матерії. Вона вся почорніла й стала мулистою, а на її поверхні утворилася тонка й липка зелена плівка.
Я сиділа, відпустивши свої думки вільно поблукати, а Мері тим часом працювала. День був сонячний, крізь димчасте повітря прорізався промінь сонця і впав на фреску, де був зображений алхімічний дракон. І я напружилася й подалася вперед.
— Ні, — вирвалося у мене. — Цього не може бути.
