Незважаючи на заняття алхімією, я не забула про свої обов’язки як відьми. Я сплітала й розпускала мою невидиму сіру мантію, і з кожним разом робила це швидше, а результати були кращими й ефективнішими. Марджорі пообіцяла, що колись я зможу перекласти своє плетиво на слова, щоб цим заклинанням могли скористатися й інші відьми.
Прийшовши через кілька днів після занять додому, я піднялася сходами нагору, скидаючи на ходу свою невидиму мантію. Енні якраз розвішувала у дворі білизну, яку забрала у пралі. Джек був з П’єром та Метью. Я зголодніла й мені стало цікаво: а що ж там Франсуаза приготувала на вечерю?
— Якщо мене через п’ять хвилин ніхто не нагодує, я кричатиму. — Ця моя заява супроводжувалася легеньким стуком шпильок об підлогу: то я зняла вишиту передню вставку зі свого плаття і кинула її на стіл. Мої пальці потягнулися до мотузок, на яких тримався мій корсаж.
Біля каміна хтось тихенько кахикнув.
Я різко крутнулася, вхопившись пальцями за тканину, що прикривала мої груди.
— Якщо кричатимете, то, боюся, з цього буде мало толку. — Голос, що долинув із крісла, котре стояло біля каміна, був сухий та шорсткий, мов пісок, гнаний вітром. — Вашу служницю я послав за вином, а мої старі кінцівки рухаються недостатньо швидко, щоб задовольнити бажання, яке ви щойно висловили.
Мало-помалу я обійшла гігантське крісло. Незнайомець підняв сиву брову і витріщився на мою непристойність. Його нахабний погляд розсердив мене.
— Хто ви такий? — Цей чоловік не був демоном, відьмаком чи вампіром. Він просто був старим зморшкуватим дідком.
— Здається, ваш чоловік та його приятелі звуть мене Старий Лис. Окрім того, я, грішний, є державним скарбником. — Найрозумніший та найхитріший чоловік Англії і, безсумнівно, один із найжорстокіших, помовчав, чекаючи, поки його слова проникнуть у мою свідомість. Приязність його тону анітрохи не притупила гостроти його пронизливого погляду.
«У моїй вітальні сидить Вільям Сесіл». Надто приголомшена, щоб вклонитися йому належним чином, я просто стояла й витріщалася на нього.
— Значить, ви трохи про мене знаєте. Я здивований, що моя репутація поширилася так далеко, бо і я, і багато інших людей знають, що ви тут чужа. — Коли я розкрила рота, щоб відповісти, Сесіл підняв руку. — Було б мудро з вашого боку, мадам, не розповідати мені багато про себе й про свої справи.
— Чим можу допомогти, сер Вільям? — спитала я, почуваючись мов учениця в кабінеті директора школи.
— Моя репутація біжить попереду мене, але не мій титул, — сухо зауважив Сесіл. — Тепер мене звуть лорд Берглі, пані Ройдон. Королева — щедра господиня.
Я подумки вилаялася. Мене ніколи не цікавили дати, коли аристократів піднімали на іще вищий щабель рангу й привілеїв. Коли мені було потрібно це знати, я просто зазирала в Dictionary of National Biography. І ось я образила начальника Метью. Доведеться загладити свою провину, улестивши його на латині.
— Honor virtutis praemium, — стиха мовила я, збираючись із думками. «Чесноти винагороджуються повагою». Один із моїх сусідів в Оксфорді був випускником Арнольдівського інституту. Він грав у регбі і після кожної перемоги його команди щосили горлав цей вислів на полі — на втіху вболівальникам та товаришам по команді.
— А, девіз Ширлі. А ви що — член цієї родини? — спитав лорд Берглі, склавши долоні хаткою і поглянувши на мене вже з більшим інтересом. — Вони знані своєю схильністю до знань і допитливістю.
— Ні, — відповіла я. — Я — з Бішопів, хоча до Бішопів, тобто єпископів, це не має стосунку. — Лорд Берглі схилив голову, мовчки схвалюючи щирість моєї заяви. Я відчула дивовижне бажання відкрити душу цьому чоловіку — або тікати від нього на край землі.
— Її величність толерує одружених церковників, але жінки-священики — це поза межами її фантазії.
— Так. Ні. Чим можу допомогти вам, мілорде? — повторила я, відчуваючи, як у мій голос заповзає нотка розпачу. Я досадливо скрипнула зубами.
— Мабуть, нічим, пані Ройдон. Але, можливо, я зумію дечим допомогти вам. І тому я раджу вам повернутися до Вудстока. Негайно.
— Чому, мілорде? — спитала я, відчувши, як у душі у мене ворухнувся страх.
— Тому, що зараз зима, і наразі королеві немає чим зайнятися. — Берглі поглянув на мою ліву руку. — Ви заміжня за паном Ройдоном. Її величність — щедра людина, але їй не подобається, коли один з її фаворитів одружується без її згоди.
— Метью — не фаворит королеви, він її шпигун. — Я затулила рукою рота, але слово — не горобець.
— Фаворит і шпигун не є взаємовиключними поняттями, за винятком Волсінгема. Королева визнала його сувору мораль вкрай дратівливою, а його кислий вираз обличчя — нестерпним. Але її величності подобається Метью Ройдон. Дехто каже, що це — небезпечно. Ваш чоловік має багато таємниць. — Сесіл підвівся, спираючись на палицю, і застогнав. — Повертайтеся до Вудстока, пані. Так буде краще для всіх зацікавлених.
