Степан Бандера полностью

Навколо імені лідера Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери запеклі суперечки не стихають і досі: одні вважають його поплічником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, інші – патріотом і борцем за незалежність України. Уже майже два десятки років від проголошення незалежності України продовжують називати жителів західної її частини «бандерівцями», вкладаючи в це поняття виразно негативний смисл. У декого пошана до цієї людини сягає того, що вони називають Бандеру «героєм ХХ століття» і найвидатнішою особистістю у всій історії України. «Адепти» Бандери готові навіть канонізувати його, оголошуючи вже тепер зарахованим до сонму святих Української греко-католицької церкви.

Слово «бандера» в перекладі з іспанської мови означає «прапор», «стяг». І так сталося, що до людини з таким прізвищем потягнулися сотні тисяч людей. Було щось привабливе для них у цьому «прапорі». У пантеоні національних героїв сучасної України Степан Бандера посідає почесне місце «найбільшого» борця проти радянської влади. Його ім’ям називають вулиці, про нього пишуть у шкільних підручниках. Останнім часом навіть стало модно зображати його як антифашиста. Але чи не прийшла пора поглянути на цю людину неупереджено і чесно? Чи не настав час розвінчати створені міфи?

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту Галичини (нині – Івано-Франківська область), яка разом з іншими західноукраїнськими землями – Буковиною й Закарпаттям – до кінця 1918 року входила до складу Австро-Угорської імперії.

Його батько, Андрій Михайлович Бандера, 1882 року народження, був греко-католицьким священиком. Він походив із сім’ї міщан міста Стрия Михайла й Розалії (дівоче прізвище – Білецька) Бандер. Степанова мати, Мирослава Глодзинська, 1890 року народження, була дочкою священика зі Старого Угринова Володимира і Катерини (до заміжжя – Кушлик) Глодзинських. Згодом на місці тестя продовжував свою церковну діяльність батько майбутнього лідера ОУН. Степан був другою дитиною в сім’ї після старшої сестри Марти-Марії (1907 р. нар.). Потім у них з’явилися брати Олександр (1911), Василь (1915) і Богдан (1921) та сестри Володимира (1913), Оксана (1917) і Мирослава (померла в 1922 році немовлям).

Перші роки свого життя Степан провів у великій і дружній сім’ї і, як він сам писав, «в атмосфері українського патріотизму і живих національно-культурних, політичних і суспільних інтересів», адже його батько був патріотично настроєним українцем і дітей своїх виховував у цьому ж дусі. Удома в Бандер була велика бібліотека, і до отця Андрія часто приїжджали активні учасники українського національного життя Галичини, родичі та їхні знайомі. Великий вплив на маленького Степана зробили його дядьки Павло Глодзинський – один із засновників українських економічних об’єднань «Маслоспілка» і «Сільський господар», Ярослав Веселовський – депутат у Віденському парламенті, відомий у той час скульптор Н. Гаврилко та інші.

Будучи з дитинства вихованим у вірі і в українстві, Степан, за словами його сучасників, рано почав готувати себе до боротьби за свободу України. Уранці і ввечері довго і багато молився. Таємно від дорослих катував себе ланцюгом і колов голками, готуючись таким чином до поліцейських тортур. Проте такі «вправи», а також обливання холодною водою і багатогодинне стояння на морозі призвели до ревматизму суглобів, хвороби, яка переслідувала Степана все його життя. До речі, багато в чому через неї він не зміг відвідувати початкову школу, на відміну, наприклад, від своїх братів і сестер, які поєднували домашню і шкільну початкову освіту.

У 1914 році почалася Перша світова війна, в якій галичани взяли активну участь, звичайно, на боці австрійців. Маленький Степан став свідком запеклих бойових дій. Через їхнє село Старий Угринів кілька разів проходив фронт: у 1914—1915 роках і двічі в 1917 році. Востаннє важкі бої продовжувалися два тижні, і будинок Бандер був частково зруйнований. Але не тільки жахи війни особливо запам’яталися хлопчикові. Чи не сильніше на нього вплинули революційні настрої в армії царської Росії, які він і його близькі тоді завважили, а також прояви національно-революційних рухів і, як він згодом писав, «величезна різниця між українськими і московськими військовими частинами».

Сильно вплинула на Степана і щойно розпочата визвольна боротьба українців. Однією з головних подій, що залишили незабутнє враження, стало святкування возз’єднання Західноукраїнської Народної Республіки і Української Народної Республіки в єдину державу і те натхнення, що охопило у зв’язку з ним усі верстви населення.