Зрештою хлопець, кривлячись, сів, де сказали — нижче солі з рештою супутників. Біла довга палата наповнювалася, усе нові лицарі громадилися на лавах. Натовп був більший, ніж Дунк чекав; скидалося, що багато гостей прибули дуже здалеку. Вони з Яйком не бували у такому шляхетному товаристві з часів Ясенбродської луки; Дунк аж стомився гадати, яка ще вельможна особа може з’явитися наступної миті. «Треба нам було сидіти під заплотом і спати під деревами» — подумав він, — «бо й справді впізнають».
Коли служка поклав на скатертину перед кожним буханець хліба, Дунк про себе подякував, що його відволікли від думок. Він розрізав буханця уздовж, вибрав нижню половину, зробивши миску, а верхній шмат з’їв. Хліб був черствий, та порівняно з солониною видавався збитими вершками — його хоча б можна було вкусити, не вимочуючи у пиві, молоці або воді.
— Пане Дункане! Схоже, ви викликаєте чимало уваги, — зауважив пан Майнард Бросквин, поки повз них до високих місць пошани у голові палати в супроводі чималого почту крокував князь Вирвел. — Дівчата на помості не зводять з вас очей. Заприсягнуся, що більшого на зріст чоловіка вони ще не бачили. Навіть сидячи, ви на пів-голови вищі за будь-кого у палаті.
Дунк згорбив плечі. Він звик, що на нього витріщаються, але не був з того у захваті.
— Хай собі дивляться.
— Онде під помостом сидить Старий Бик, — вів далі пан Майнард. — Про нього кажуть «здоровезний», а я бачу, що найздоровіше в нього черево. Та ви поряд із ним — просто велетень.
— Дійсно так, пане, — мовив один із сусідів по лаві, похмурий чолов’яга з жовчним лицем, убраний у сіре та зелене. Очі він мав малі й хитрі, близько посаджені під тонкими вигнутими бровами. Щелепу облямовувала ошатна чорна борідка, яка врівноважувала трохи вже рідкувате волосся. — На цьому полі сама тільки статура робить вас одним із найстрашніших суперників.
— Я чув, що має приїхати Харциз Бракенський, — мовив хтось далі на лаві.
— Гадаю, що не приїде, — відповів чоловік у сірому та зеленому. — Це ж тільки невеличка забава на знак радісної нагоди його вельможності. Одні покричать у дворі, інші у ліжку. Подія не варта уваги такого знаного лицаря, як Ото Бракен.
Пан Кайл-Кіт ковтнув вина.
— Готовий битися об заклад, що й шановний пан Маслоплав сам на поле не вийде. А буде заохочувати своїх поборників з холодку панської ложі.
— То побачить, як його поборники падають один за одним, — встряг пан Глендон Пал, — а наприкінці віддасть мені драконяче яйце.
— Пан Глендон є сином Вогнепала, — пояснив пан Кайл новому співбесіднику. — А чи не пошануєте ви нас вашим ім’ям, пане?
— Мене кличуть Утор Підлисток, і я — син не надто відомого батька.
Шати пана Підлистка були з доброго краму, чисті, охайні, добре припасовані, але простого крою. Делію скріплювала срібна застібка у вигляді слимака.
— Якщо ваш спис не коротший за язика, пане Глендоне, то ви навіть і цьому здорованю дасте ради.
Пан Глендон зиркнув на Дунка, поки наливали вино.
— Якщо ми битимемося, він впаде. До його зросту мені байдуже.
Дунк почекав, поки служка наллє і йому.
— Я краще володію мечем, аніж списом, — визнав він, — а ще краще сокирою. Чи не влаштують тут бугурту?
В бугурті Дунків зріст і сила грали вирішальну роль; там він знав напевне, що легкої перемоги не віддасть нікому. Але кінний двобій — то зовсім інша справа.
— Бугурту? На весілля? — вирячився пан Кайл. — Та це ж проти всякого звичаю!
Пан Майнард гигикнув і мовив:
— Шлюб — то битва незгірше від бугурту, як скаже вам кожен одружений чоловік.
Тоді реготнув і пан Утор.
— Ні, на жаль, бугурту не буде, тільки кінний бій. Але окрім драконячого яйця, пан Маслоплав обіцяв тридцять золотих драконів переможеному в останньому двобої та ще по десять — тим лицарям, яких виб’ють у двох попередніх.
«Десять драконів — це зовсім непогано». За десять драконів можна купити кобилу і їздити на Громі тільки у бою. За десять драконів можна купити Яйкові обладунок, а ще лицарське шатро з вигаптуваним на ньому Дунковим деревом та падаючою зіркою. «Десять драконів — це смажені гуси, окости та пироги хоч би і щодня.»
— До того ж переможці двобоїв отримують викупи, — мовив пан Утор, вичищаючи зсередини свого буханця, — а ще я чув, що люди ставлять чималі заклади. Пан Маслоплав сам легковажити грошима не любить, але серед його гостей є завзяті гравці.
Тільки-но він це сказав, як під сурми з балкону музик у дверях з’явився сам пан Амброз Маслоплав. Дунк звівся на ноги разом з усіма, поки Маслоплав вів візерунчастими мирійськими килимами до помосту за руку свою нову дружину. Дівчині було п’ятнадцять років, і вона щойно розквітла. Її вельможному чоловікові було п’ятдесят, і він щойно овдовів. Щоками вона була рум’яно-рожева, він — посірілий. Обрядова кирея молодої, вишита зеленим, білим та жовтим, волочилася за нею і видавалася такою жаркою та важкою, що Дунк дивувався, як вона взагалі її тягне. Пан Маслоплав теж видавався жарким та важким. Його ріденьке солом’яне волосся спадало нижче від дебелих щелеп.
