П’ять років тому, коли крилаті падали з неба, все здавалося простим. Люди в прибутті янголів побачили знак від Бога й обіцяний кінець світу. Ніна пам’ятала, як щоденно перед школою вона бігала на вранішню месу (на полудневу не могла ходити, бо тоді костьол був повний, а в натовпі вона втрачала дихання і зомлівала). Божечки, тоді вона відчувала себе наче святі з оповісток, набожною і доброю. Цілком серйозно думала, що в будь‑яку мить розійдуться хмари, й вона, Ніна, живцем піде на небо. Вона НАСПРАВДІ намагалася дотримуватися усіх завітів. Як, до речі, й усі інші учні школи, за винятком, вочевидь, дітей комуністів, які вірили в агентів Ватикану. Колись, через три місяці після прибуття янголів, у Варшаві люди вийшли на вулиці з хрестами в руках, а комуністи почали стріляти. Було багато жертв, і хоча в газетах писали виключно про «придушені заворушення», усі й так знали, що кілька десятків варшав’ян загинуло, бо повірили в янголів. Ніна плакала, коли про це довідалася, і певний час була навіть більше набожною, але пізніше… Що ж, час минав, кінець світу якось не наставав, а перше враження, викликане зустріччю з янголом, зблякло, й одного дня настав момент, коли Ніна забула помолитися ввечері. Як вона тоді боялася! Зіщулилася під ковдрою і чекала на дияволів, які вискочать з‑під землі й, караючи, заберуть її у пекло. Втім, нічого такого не трапилося, і за другим разом, коли вона знову забула про молитву, страх був меншим; пізніше вона перестала так часто ходити на месу (щиро кажучи, їй завжди там було трохи нудно), а ще пізніше вона вперше посварилася із матір’ю… Тепер у Ніні мало що залишилося від тої дівчинки, яка колись уставала вдосвіта й бігла у костьол. Лише інколи нападали на неї муки сумління. Тоді вона обіцяла собі, що стане кращою з наступного тижня, чи з початку місяця, чи від свят, але завжди відкладала це на потім і завжди знаходила собі виправдання. У цьому не було нічого дивного: схожим чином поводилася більшість однокласників і подруг Ніни, за винятком, може, тих, хто щодня мешкав із янголами. Але вони були дуже набожні, й дівчинка впізнавала їх по специфічно затуманених поглядах.
