ТОМ II
Вступне слово
Сей другий том Історії України-Руси складаєть ся з двох частин. Перша (глави I-III) подає історію розкладу й упадку Київської держави, аж до повного ослаблення державного житя в Київщинї в серединї XIII в. Друга частина містить спеціальні огляди українських земель за XI-XIII віки, їх місцевої історії й житя (глави IV-VI), та історію чорноморських степів, що стоїть в ріжних, досить тїсних звязках з історією України (гл. VIII). Історія Галицько-Волинської держави XIII-XIV в., що була полїтичною й культурною спадкоємницею Київської й протягнула самостійне державне житє українсько-руських земель ще на столїтє по упадку Київа, та огляд житя східньої України за столїтє, від середини XIII до середини XIV в., входять до третього тому, так само і загальні огляди суспільно-полїтичного устрою та культурного житя й побуту українських земель з часів самостійного державного житя.
В порівнянню з першим виданнєм, що вийшло з кінцем 1899 р., друге виданнє сього тому має деякі відміни і з формального боку, і що до свого змісту. Для більшої одноцїльности перенїс я до сього тому огляди західнїх українських земель, що в першім виданню містили ся в томі третїм; окрім того, як взагалї в сїм другім виданню, перенесені під текст всї поменьші нотки,. в першім виданню подані по текстї. Окрім загальної ревізії текста, розширено його введеннєм подробиць, характеристичних для сучасних відносин і житя. Для перегляду додано при кінцї реєстр київських князїв. Додано новійшу лїтературу й згадано важнїйші результати її. Їх вправдї не богато — історія Київської держави мало студіюєть ся останнїми часами; те що я від себе міг нового принести до сеї книги, теж переважно належить до другорядних детайлїв.
Прошу вважати на друкарські похибки, виказані при кінцї книги.
У Львові, март 1905 р.
I. Ярослав
ВСТУПНІ УВАГИ ПРО ПРОЦЕС РОЗКЛАДУ ДАВНЬОЇ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
В попереднїй частині сеї працї я оглянув процес утворення давньої Руської, Київської держави. Часи Володимира Сьвятого, та Великого, були кульмінаційною точкою сього процесу будови, завершеннєм, так би сказати — його механїчної еволюції, його зросту. Процес, який в противність сьому механїчному процесу можна б назвати хемічним — що все вводив в склад і житє київських провінцій вироблені еволюцією Київської держави норми і явища полїтичні, суспільні, правні, культурні — сей внутрішнїй процес протягом дальших столїть розвивав ся ще сильнїйше, ще інтензивнїйше. Сей час, особливо XI-XII в., то час найбільшого розвою київського князївсько-дружинного устрою в поодиноких землях, час найбільше інтензивного полїтичного житя, час розцьвіту староруської культури, штуки, письменства, виплеканого Київом. Але сам державний орґанїзм, очевидно, слабнув і упадав: слабла його внутрішня звязкість, його житєва енерґія й екстензивна сила. Розпочинаєть ся процес роскладу сеї державної будови, такий же повільний, як і процес будови, з такими ж періодами ослаблення, коли сей роскладовий процес задержував ся або наче й переривав ся. З такими періодами застою та перервами потягнув ся він майже цїлі два столїтя.
Два головні моменти зазначують ся в сїм процесї. Перший — се відокремленнє поодиноких земель давньої Руської держави та ослабленнє звязків між ними. Другий — ослабленнє самого її полїтичного центра — Київа. В сих напрямах аґонїя давньої Руської держави закінчила ся вповнї вже в серединї XIII в., але завдяки сформованню в українсько-руських землях нового полїтичного центра, що притягнув до себе західну частину її земель (Галицько-волинська держава), державне житє на Українї протягло ся ще столїтє довше.
Застої чи перерви в сїм роскладовім процесї робили ся наслїдком більш або меньш щасливих змагань поодиноких членів київської княжої династії до відновлення давньої державної системи, залежности давнїх провінцій від Київа. Сї змагання протягом більш як столїтя від смерти Володимира затримують або звільняють сей процес роскладу й упадку Київської держави. Але вернути її назад, до відносин часів Володимира не удавало ся — як взагалї не вдають ся такі змагання обернути назад колесо історичної еволюції 1).
На початку сього періода стоїть власне така особа — кн. Ярослава, що потрапив майже в цїлости відновити державу свого батька й удержати її в своїх руках протягом досить довгого часу. Але й його князюваннє, коли дивити ся на нього в звязку цїлого процесу, було тільки періодом реакції, перерви, застою в тім процесї розкладу. Нагадуючи дуже близько часи Володимира, князюваннє Ярослава було вже ослабленою копією їх. Се був проблиск енерґії, сильний, визначний тому, що ще сам процес розкладу був у початках — але з тим усїм часи Ярослава входили вже в часи розкладу й упадку старої Київської держави.
1) Лїтературу історії Київської держави XI-XII вв. див. в примітцї 1.
