Тотальна антидискимінація полностью

Настав рік 2081, і всі стали остаточно рівні. Рівні не лише перед Богом і законом, а повністю. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не був гарнішим за інших. Ніхто не був сильнішим чи швидшим за інших. Тотальна рівність була обумовлена 211, 212 та 213-й поправками до Конституції, а також підперта пильністю агентів Генерального Толераста Сполучених Штатів.

Деякі моменти життя, однак, поки що не вдалося зробити абсолютно правильними. У багатьох людей не вкладалося в голові, що квітень — не зовсім весняний місяць. І саме цього спекотного місяця агенти Генерального Толераста забрали чотирнадцятирічного Гаррісона, сина Джорджа та Гейзел Бержеронів.

Подія була нерадісна, але Джордж та Гейзел не могли довго міркувати над нею. Гейзел мала інтелект середнього рівня, а це означало, що вона могла думати лише короткими чергами. І Джордж, маючи розум потужніший, ніж в середньому по лікарні, мусив носити у вусі крихітний приймач-компенсатор. Закон не дозволяв його витягати. Приймач був налаштований на державний передавач, а той через кожні двадцять секунд надсилав несподіваний і різкий звук, щоб люди, подібні до Джорджа, не мали можливості використовувати дискримінаційну перевагу свого мозку.

Джордж і Гейзел дивилися телевізор. Щоки Гейзел були вологі від сліз, але на той момент вона забула, чому вони потекли.

В телевізорі крутилися балерини.

У голові Джорджа продеренчав зумер. Думки миттю розбіглися в паніці, наче бандити від звуку тривожної сигналізації.

— Навдивовижу гарний танок, той, що вони зараз виконують, — сказала Гейзел.

— Так, — погодився Джордж.

— Цей танок чудовий, — повторила Гейзел.

— Угу, — сказав Джордж.

Він спробував трохи подумати про балерини. Вони були, скажімо прямо, не на висоті — ніяк не кращі, ніж будь-хто інший. Вони були обтяжені мішечками з шротом, а їхні обличчя ховались під масками — щоб ніхто, побачивши граційний і витончений жест або гарненьке обличчя, не відчув би себе незграбою чи потворою. Джордж боровся з невиразною думкою — що, можливо, танцівниці не обов'язково повинні бути інвалідами. Але він не пройшов цей шлях і до половину, бо ще один зойк радіо у вусі розігнав думки геть.

Джордж здригнувся. Так само зробили дві з восьми балерин.

Гейзел побачила, як смикнувся Джордж. Не маючи психічного компенсатора, вона запитала Джорджа, яким був останній звук.

— Звучало так, ніби хтось розбив молочну пляшку молотком з напівкруглою голівкою, — пояснив Джордж.

— Гадаю, мені було б цікаво почути всі ці звуки, — трохи заздрісно зітхнула Гейзел. — Всі, що вони навигадували.

— Гм, — сказав Джордж.

— Але якби я була Головною Толерасткинею, то знаєш, що зробила б? — сказала Гейзел.

Насправді, Гейзел, була, по суті, досить схожа на Головну Толерасткиню, жінку на ім'я Діана Мун Гламперс.

— Якби я була Діаною Мун Гламперс, — продовжила Гейзел. — Я б зробила так, щоб у неділю передавали лиш церковні дзвони. Це підтримало б релігійні почуття.

— Але я зможу думати під дзвони, — сказав Джордж.

— Ну, можливо, я б зробила їхній дзвін по справжньому голосним, — додала Гейзел. — Гадаю, я була б непоганою головтолерасткою… тобто, толерасткинею.

— Як кожен з нас — погодився Джордж.

— Хто знає краще, ніж я, що є нормальним? — сказала Гейзел.

— Правильно, — кивнув Джордж. Він мимоволі почув думати про свого ненормального сина, який зараз був у в'язниці, про Гаррісона, але в голові прогримів салют з двадцяти одного гарматного залпу.

— Любий! — сказала Гейзел, — це було трохи занадто, мабуть?

Це було так занадто, що Джордж зблід і тремтів, й сльози виступили на почервонілих очах. Дві з восьми балерин гепнулися на підлогу.

— Ти маєш такий втомлений вигляд, — сказала Гейзел. — Чому б тобі не влягтися на диван так, щоб мішок з шротом ліг на подушку?

Вона мала на увазі чотирнадцять фунтів шроту в полотняному мішечку, закріпленому на шиї Джорджа.

— Відпочинь він свого мішка деякий час, — сказала вона. — Я не ображусь, якщо ти деякий час будеш мені не рівний.

Джордж зважив мішок на руці.

— Та, власне, шріт і не заважає, — сказав він. — Я вже не помічаю його. Це як частина мене.

— Ти так втомлюєшся останнім часом, — сказала Гейзел. — Може б ми знайшли якийсь спосіб зробити маленьку дірочку в нижній частині мішка, і витягнути кілька шротин? Тільки кілька.

— Два роки тюремного ув'язнення і дві тисячі доларів штрафу за кожну шротину, зітхнув Джордж. — Як на мене, це невдала угода.

— Але ми б могли витягати їх, коли ти приходиш додому з роботи, — сказав Гейзел. — Я маю на увазі, що тут ти ні з ким не конкуруєш, а просто сидиш.

— Якби я на таке погодився, — сказав Джордж. — Тоді й інші люди зробили б те саме І незабаром ми б знову повернулися до темних століть. І всі конкурували б з усіма. Ти на це згодна?

— Ну що ти! — злякалась Гейзел.

— Отож, — сказав її чоловік. — Якщо одиниці почнуть нехтувати законом, то що, на твою думку, відбудеться з суспільством?