Плющ: Ну, якась політічна газета його вродє мала до цього відношення.
Кучма: Це він з «Політики» був, він потім ту закрив «Політику» і організував «Свободу».
Плющ: А-а-а! Так це все нове.
Кучма: Да. Но почерк той же. А з цим самим, із службою він звязаний те, шо на нього є всі матеріали, в том числі записи, чим він займається, так сказать. Ну, там...
Марчук: Ну, це такий авантюрист по складу характеру.
Плющ: В нього хтось [декілька слів нерозбірливо].
Марчук: По ньому була кримінальна справа в свій час по лінії МВД.
Кучма: [кричить] Да я його випустив, йолкі-палкі! Знав би, не випустив ніколи! А шо там [слово нерозбірливо] на мене шпарить, блядь, в кожній газеті, блядь. Я їх ніколи не читаю, а сьогодні припьор етот самий. Я говорю: «Чьо ти мені приніс сьогодня?»
Плющ: Я ото один раз колись Володимир Михайлович розказував, то я взяв ту газету прочитав. Ото як перехват вродє був, вони тут ловили. Ото тоді і більш не бачив.
Кучма: Ну й, то ж... То вірні речі написані були, а сьогодні ж у багатьох етіх самих структур єсть тепер [декілька слів нерозбірливо]. Говорити сьогодні по простому телефону це так...
Марчук: Це тому, шо на Бесарабці в мегафон [декілька слів нерозбірливо].
Кучма: Все записують, а потім, так сказать, перекручують.
Марчук: Камери купляють, сразу [декілька слів нерозбірливо].
Литвин: Значить, в курсах [хіхікає].
Кучма: Да ось, в сьогоднішній чи коли там була [декілька слів нерозбірливо], шоб мені пройтись показав, шо по Лазаренко чи так [декілька слів нерозбірливо] і по нинішньому, ото шо комуніст там зачитував, так сказать.
Плющ: Ого!
Кучма: Шо по отчьотам 97-го року, по заявам адвокатів, значить, прем’єр тісно, він був його особистим другом там і пішло-поїхало, і переводив гроші на іноземний рахунок. Коли він вирішив стати президентом, тоді...
Плющ: Тоді у Євгенія Кириловича про цю бумагу все от Павла, він же його...
Марчук: Ну, да. Саме з 91-го я його [декілька слів нерозбірливо] поганенько знав.
[Декілька фраз голосно кричать всі разом, сміються.]
Плющ: Ну, раз уже, так я розкажу [голосно сміються]. Я дружив, але пам’ятаєте, як він прем’єром став, я вас у суботу шукаю.
Кучма: Да.
Плющ: Нема Леоніда Даниловича. Де? У Дніпропетровську. Я звоню в Дніпропетровськ: «Де Павло?». Я то приречений, шо його на представника президента у Дніпропетровську, це моє. Було дві кандидатури: Богатир Віктор і він. Ну, це ще ви не були прем’єром, ще був Леонід Маркович.
Марчук: Фокін. Фокін був.
Плющ: Да. І я знаю Богатиря з Москви ще як свого ученіка, шо він м’ягко, він не поганий чоловік, але м’ягкотілий, а треба ж такого, як Павло. А Женя Кулаков — це ж [декілька слів нерозбірливо]. Женя каже: «Це отакий мав працювати» [сміються]. Я тоді сказав слово за Павла. А потом же я шукаю, а ви на «Южмаші».
Кучма: А! Да, да!
Плющ: Я кажу: «Леонід Данилович, ви вже Павла [слово нерозбірливо]». Ви кажете: «Да» [декілька слів нерозбірливо говорить крізь сміх]. Я кажу: «Не треба його брать, ну не ето всьо». Ви кажете: «Скажи йому сам». Тут входить Павло, я кажу: «Павло, так шо, вже [декілька слів нерозбірливо]». «Да, це я вже дав добро». Я кажу: «Павло, не нада тобі це [слово нерозбірливо]». І отака пауза. А ми тоді на другий день поїхали в Запоріжжя і привезли Дем’янова і я вже нічого не міг, уже по [декілька слів нерозбірливо]. Сказать протів Дем’янова, значить, я вродє ето дєло. І тим більше в [слово нерозбірливо] я знаю голову ісполкома, колеги були...
Кучма: [перебиває] Слабенький Дем’янов, да?
Плющ: Да, Володя, да. Ну, вроді й не був сильним головою виконкому, він не вважався таким сильним, от. А Павла тоді я отговорив очно був.
Кучма: Ну, я тоді не настояв все, я тоді вагався просто. Я ж радився з усіма, кого віце-прем’єром по селу брать.
Плющ: Да.
[Голосно говорять разом Кучма і Плющ; декілька слів нерозбірливо.]
Кучма: А є така річ, шо тоді виступав, коли його представником президента, а я пропонував тоді Пустовойтенка, чесно кажучи.
Плющ: Да і Валерія Павловича була кандидатура, но вона зразу отпала. Його поставили тоді [слово нерозбірливо]. Валерій Павлович дуже хотів.
Кучма: Валерій Павлович дуже хотів. Богатир, абсолютно точно, він був слабий [декілька слів нерозбірливо] побув, він уже послом в Казахстан. Ну, він непогано там працював, так сказать.
Плющ: Валерій Павлович при [слово нерозбірливо] його оце, знаєте, був суд і жінка подала на розвод. І питають: «Ну чого ж, він чоловік такий собі». «Та, — каже, — він чоловік хороший, но я вже не могу, не видержую [декілька слів нерозбірливо]». Каже: «Ото стою, піч топить, він уже [декілька слів нерозбірливо], я уже не можу». Його питають: «А ти шо скажеш?» «Та я, — каже, — оце дивлюсь і слухаю вас, шо я вам скажу, я й зараз хочу». І Валерій Павлович...[всі дуже голосно сміються].
