<p>«є міста дуже старі...»</p>є міста дуже старітакі старі що мають у своїх тілахцерквикостьолисинагогидеякі навіть мають ратушіі кам'яні будинкитакими містами приємно гулятивліткуколи дерева плодоносять кольоромі округла стиглість дня розбиваєтьсяоб вулиці пам'ятіу моєму місті все по іншомутам немає храмів і брукуале є такі ж дереващо спадають плодами на бетонвін стає червонимрожевимпомаранчевимйого рани запікаються дуже швидкозі швидкістю світлатут немає божої домівкиі тому наш бог ширяє навколо насосідлавши вітри та пташині зграївселившись у пшеничні полята елеваторидоторкнувшись до кожного саду і паркуу глибині яких вчорашні дітививчали любовйому ніколи не стане холодноадже тіла наші не знають холодурозжарені серця мешканців цього містапідігрівають літовіддаляючи полюси на безпечні відстаніта останнім часомвсе більше тривожних новинринками і школами ходять чуткипро велике будівництвоі саме томудо автовокзалупід старі акаціїнавезли червоної цеглисхожещо нашому богу лаштують пасткузатишну тюрмупід верхами золотої пластмаси<p>«слухайте всі...» </p>слухайте всідивіться всіу нашому дворі велике святодва будинки навпротибілий та червонийпобралисяусі родичіта сусіди з кожного поверхузаплітаються в танцяхта пісняхшвидшемерщій всі до столудо великої лавипід старими вишнямиасфальт застогнаввід написів та привітаньначе живийнасправдітут усе живеособливо асфальттому гуляймогуляймо не зупиняючисьспіваючина весь двір і кварталнехай кожен чуєщо ми вітаємо нове життя<p>«я навіть не помітив...»</p>я навіть не помітивяк виноград пробив асфальтпіднявся по стічній трубідо другого поверхуі крізь кватиркупросунувши зелену лозувріс у моє обличчямабуть я довго сидів тутмабуть багато часу пройшлокрісло-гойдалкатака ж зелена як і листящо виростає з моїх очейлюдипогляньтеце нарешті сталосяя поріднився з кварталомназавжди<p>«наше місто зростало колами...»</p>наше місто зростало коламинавколо дерева життяпозначаючи віккільцевими дорогамизамість підсумківніхто не пам'ятає початкуніхто не бачить кінцянавіть якщо придивитисяв оптичний прицілз найвищих балконівпро що можна думатиконсервуючи себе в коробкахяк розпізнати степияких не існуєми залишимось тут назавждиі в затишному галасі скелівідчуємо фактуру стінфактуру своєї шкіри<p>«вогні згасають помірно...»</p>
