— Ну… — Джонік ривком сів. — Як же так?
Три. Тільки три мішені. Левко прикусив губу. Тепер, навіть якщо їхня шістка зіб’є всі цілі, вони однаково програють неформальне змагання 121-му. Такої ганьби з «механіками» не траплялося протягом останніх чотирьох років. Левко кинув погляд на пагорб, на якому стояв гурт офіцерів. Незважаючи на чималу відстань, замкомзводу міг заприсягтися, що полковник Жебрицький, куратор 521-го, дивиться в їхній бік і хитає головою. Висловлюючись із використанням армійської термінології, 521-й щойно капітально обісрався.
Із вогневого рубежу одна за одною долинали доповіді про завершення стрільби.
— Каліки, — презирливо просичав Джонік. — Хіба ні, Лео?
Левко мовчав.
Курсанти продовжували лежати на лінії вогню. Вставати було заборонено доти, доки останній із шістки не закінчить стрільбу та не доповість, показавши порожній патронник. Раптом хруснув іще один постріл. Джонік із Левком витягнули голови. Крайня права мішень гойднулась і… поповзла вниз.
— Фу-у-у… — всі хором.
До хлопців долинув радісний і надміру схвильований рапорт: «Курсант Гера стрільбу завершив».
— Герич! Маладєц! — ляснув по коліну Макаренко.
— Не поспішайте радіти. Нам тепер доведеться класти всі, — вдавано безпристрасно прокоментував Левко.
— Ага, — кивнув Джонік і додав: — Час, чуваки. Встаємо, шикуємось.
Попередня група, поскладавши автомати, звільнила рубіж. Шість курсантів на чолі з комвзводу Геною, так само підтюпцем, поквапилися до озлоблених лейтенантів.
— Перші три — чергою по своїй цілі, — на бігу нагадував друзям Левко (курсантам видавали лише по шість патронів). — Решта три — одиночними по тих мішенях, які ще не лягли. Зрозуміло?
— Усе пам’ятаємо, замкомвзводе. Не дрейф, — надійшло з-за спини.
Побігли до лінії вогню. Джонік відрапортував лейтенантам про готовність групи. Їм роздали ріжки (в кожному було «запаковано» по шість золотавих патронів калібру 5,45 мм), прогорлали стандартні інструкції, наказали лягати. Джонік упав скраю ліворуч, одразу за ним на рядно хляпнувся Левко, далі розмістились інші.
Перевіривши положення запобіжника, Левко вставив обойму в кріпильний отвір АК-74. Пересмикнув затвор. Кинувши короткий погляд ліворуч, зауважив, що у Джоніка щось негаразд. «Американець» злісно шарпав ручку затвора, той уперто не піддавався. Механізм заклинило.
— Товаришу лейтенант… — Гена поклав автомат біля себе й обернувся до офіцера, впираючись рукою та трохи піднявши тулуб над рядном.
— Лежати!!! Б…дь, мудак, якого хера ти встаєш?! — лейтенант припечатав Джоніка важким військовим черевиком до землі. — Я сказав: лежати, єбла-а-ан!!!
Від удару по спині Джонік харкнув слиною, наче йому влупили в сонячне сплетіння. Левко скривився.
Комвзводу витягнув руки, показуючи, що не збирається торкатися АК-74, і прохрипів:
— Т-товаришу лейтенант… хе… дозвольте звернутися.
— Б…дь, дозволяю!
— У мене, здається, автомат заклинило.
Не знімаючи ноги з Джоніка, лейтенант нахилився та підняв автомат. Посмикав затвор — той справді не працював. Потому вийняв ріжок, переставив його в інший автомат і подав зброю Гені.
Решта налаштувалась до стрільби без проблем.
— Вогонь, салабони!
Левко перемістив перемикач режиму в положення АВ[8] і затримав дихання. Притулив щоку до приклада АК-74, навів мушку на ціль. Далеко в полі височів вирізаний із листової сталі контур людини (дідько, яким же він маленьким виглядає звідціля!). Хлопець уперся носаками черевиків у землю та плавно натиснув на спусковий гачок.
Та-да-да! Три кулі вилетіли вмить. Левко не встиг навіть кліпнути. Віддача вийшла слабкою, принаймні слабшою, ніж він очікував.
Та-да-да-да! Цього разу ліворуч. Джонік перестарався і смикнув курок занадто сильно, випустивши більше як половину боєзапасу — чотири чи п’ять куль.
Левко звів голову над прикладом. Його мішень хилилася додолу. Крайня ліворуч стриміла на місці. Джонік промазав! Правда, після такого штурхана по хребту нічого дивного. Щойно замкомвзводу зібрався пошепки підбадьорити свого товариша, як Джонік іще раз пальнув. Бах! Бах! І цього разу знову поквапився. Не прицілившись як слід, Гена послав останні кулі повз ціль.
«Мазило! — подумки розлютився Левко. — Програємо ж на хрін!»
— Fuck! Лео, допоможи, — благально зашепотів Джонік, — я облажався.
Перед тим як перекинутись на крайню мішень, Левко покосився праворуч. Із чотирьох стриміла незбитою тільки одна. У хлопців ще нібито лишалися патрони, отже, покладуть. Мусять покласти. Тоді він повернувся ліворуч і сконцентрувався на мішені Джоніка.
— Я беру, — сказав голосно. — Ліву я беру!
Після першого влучання цілився спокійніше. Левко намацав великим пальцем перемикач і переставив його на поділку вниз — на ОД[9]. Сумістив верхню точку прицільної мушки з грудьми сталевого манекена, вдруге затамував подих і…
