— А доки прийде допомога, ми можемо 60 попрацювати з Мудрецем, — запропонував Валерій.
Він з хвилюванням чекав відповіді, від якої залежало багато, — принаймні для неї. Коли Людмила Миколаївна згодилася, з полегкістю подумав: «Хоч трохи забудеться…»
— Мудрець! — покликав Валерій. Восьминіг одразу звівся в акваріумі на щупальця.
— Сюди! Іди до нас. Хутко!
Восьминіг попробував, як натягнута сітка. Переконавшись, що вона не застебнута, відсунув і, з силою виштовхнувши з «лійки» воду, перелетів через стінку акваріума, гепнувся на підлогу. Видно, він не забився, бо одразу ж почалапав до людей.
— А він повзає по підлозі не так уже й повільно, — зауважила Людмила Миколаївна.
— У якогось автора мовиться, що восьминоги можуть суходолом подорожувати. Воду вони зберігають «за пазухою» — міцно замикають її в мантійній порожнині на спеціальні «замки». А в швидкості пересування нібито можуть змагатися з людиною, яка іде середніми кроками.
— Ні, — промовив Мудрець, зупиняючись навпроти Людмили Миколаївни і дивлячись їй у вічі.
— Ти спростовуєш ученого? — здивувався Валерій. — Восьминоги не можуть суходолом пересуватися швидко?
— Можуть, — відповів Мудрець, бризкаючи водою з «лійки».
— Отже, вони не можуть довго залишатися на суходолі?
— Не можуть, — ствердив Мудрець.
Валерій раптом надумав запитати про таке, що могло б розвіяти його сумніви:
— Тут поблизу багато таких восьминогів, як ти?
— Ні.
— А де ви ще живете? Є такі місця?
— Так.
— Ти знаєш ці місця?
— Так.
— Ти можеш нас туди провести?
— Так.
— Ти згоден нас туди провести?
— Так.
— Надто він швидко на все згоджується, — здивувалася Людмила Миколаївна.
— Ти любиш людину? — допитувався далі Валерій.
— Так.
— А за що? Тобі здається, що вона схожа на тебе? У неї теж є руки, тільки менші, так?
— Ні.
Відповідь Мудреця збентежила Валерія.
— Ти хочеш сказати, що причина не в руках. А в чому ж?
Восьминіг мовчав.
— В тому, що людина розумна?
— Ні.
— Що «ні»? Ти не вважаєш людину розумною?
— Облиште бідну тварину. Не мучте її головоломками. Вона любить — і цього досить! — втрутилася Людмила Миколаївна.
Валерієві здалося, що у восьминогових очах майнув новий вираз — аж ніяк не схожий на вираз любові та вірності, Кілька невеликих білих плям на спрутовій голові злилися в одну, і вона так заяскрилася, що відвернула Валерієву увагу від очей Мудрецевих.
— Ми не знаємо, який зміст восьминіг вкладає в слово «любить», — сказав Валерій.
— Можливо, зовсім не той, що ми. Зараз перевіримо… Мудрець, ти любиш море?
— О-о-е-е, — протягнув спрут.
— Море, — уточнив Валерій.
— Не знаю.
— Не знаєш, що таке море? Та я ж тобі уже пояснював. Море — це те, що за цими стінами, що оточує нас. Вода, риба, краби… Розумієш? Любиш?..
— Краби…
Щупальці інстинктивно витяглися, ніби поривалися схопити здобич, присоски на них випнулися. По тілу восьминога пробігла темна хвиля.
— Краби… Люблю… Вода… Люблю…
— Отже, любиш море?
— Не знаю, — повторив восьминіг і втягнув голову в тіло.
Людмила Миколаївна сплеснула руками, дивуючись із впертості Валерія, і сказала:
— Мудрець, якщо ти будеш виконувати те, що ми тобі скажемо, одержиш багато крабів. Згоден?
— Так.
І знову той самий химерний вираз спалахнув у його очах.
— Ми випустимо тебе в море. Ти пропливеш тричі навколо будинку і повернешся.
— Так.
Валерій подумав: «Вона розумниця. Якщо він справді повернеться, можна буде зробити все, чого не змогли зробити дельфіни. І навіть більше. Але шанси на успіх мізерні. Їх майже немає».
Він почав готувати «вікно» для виходу восьминога. Мудрець пірнув у люк, крізь прозору пластмасу було видно, як він змінював забарвлення, реагуючи на зміну тиску. Як тільки відчинилася остання заслінка, склав щупальці виступами-стабілізаторами назовні і шугнув уперед, одразу розтанувши в пітьмі.
Вони увімкнули прожектори. Промені освітили табунець строкатих рибок, схожих на метеликів. Подібно до казкового однорога пропливла зовсім близько кузовок-риба, було добре видно, як вона по черзі гребла плавцями, ледь ворушила хвостом. Але далі п’яти-семи метрів промені не сягали.
— Чи повернеться він? — вихопилося у Людмили Миколаївни.
Валерій поглянув на її змарніле обличчя й подумав: «Скільки сили їй треба, щоб тримати себе в руках і не думати про трупи дельфінів отут, поряд». Раптом він одсахнувся від стіни. В коло світла, налякавши риб, влетіла темна торпеда, розвернулася й помчала просто на нього. Перед самісіньким ілюмінатором вона загальмувала, і Валерій побачив величезне восьминогове око, що підморгувало йому. Почулося: «Раз!»
«Ось тобі й причина слухової галюцинації. Адже це я подумки відзначив, що Мудрець зробив перше коло, а здалося, ніби він вимовив це слово. Галюцинація була така яскрава, що я міг би легко помилитися, якби мікрофони не були вимкнуті, якби нас не відділяли від моря звуконепроникні стіни…»
