«Не знав, — відповів спрут. — Більше не прийду, якщо мене не покличуть».
— От і добре. А тепер іди.
Уже за дверима восьминіг промовив:
«Не повинен приходити, коли тебе не кличуть».
Валерій з Євгом перезирнулися. В обох промайнула однакова думка.
Євг запитав:
— Хвилюєшся?
— Він світиться, — розгублено сказав Валерій, підходячи до дверей і замикаючи їх на засув.
— Багато глибоководних здатні світитися в темноті. Так вони підманюють здобич, — мовив іхтіолог, і за його фразою вчувався підтекст: «В цьому нема нічого особливого».
— Я вже бачив одного разу вогненного павука. А після того загинули дельфіни, — роздратовано мовив Валерій.
Євг знизав плечима:
— «Після» ще не означає «від того». Давай спати. Завтра буде видніше.
«Тим більше, що вранці він збирається… — подумав Валерій і обірвав думку, згадавши слова іхтіолога, повторені спрутом. — Чи було це просто повторення?..»
Він почув, як заскрипіло відкидне ліжко, і позаздрив витримці товариша. Але сам уже заснути не міг. Підійшов до настінної шафки, дістав пістолет. Це був не лазер, а старий пістолет Макарова, якого про всяк випадок дав йому Жербицький. Валерій засунув пістолет під подушку…
Косинчук не повертався. Уже минуло понад п’ять годин, і Валерій почав хвилюватися. Запасів повітря, враховуючи й «НЗ», у Євга лишалося години на півтори.
Спрут одразу зчутив відсутність іхтіолога й запитав крізь двері:
«Де другий?»
— Пішов у своїх справах, — відповів Валерій.
Його дратувала докучлива цікавість восьминога.
«Хіба у вас не спільні справи? — знову питав спрут. — Він пішов у печери. Мене чому не взяв?.. Погано…»
— Люди знають, що роблять. Вони не потребують порад, — різко обірвав Валерій.
«Так думають усі люди? — цікавився восьминіг. А за секунду: — Мені можна увійти?»
«Відчепився б ти від мене!» — подумав, але двері відчинив.
Він відчув гострий біль у потилиці, ніби її свердлили, і міг думати тільки про Євга. Чому він затримується? Не скоїлося б чого… Валерієві було тепер не до восьминогів з їхніми бажаннями та інтересами. Однак мусив пам’ятати про присутність Мудреця і ні на мить не малювати в уяві задумів Євга, особливо тих, що стосувалися «інкубатора».
«Люди завжди втручаються в чужі справи, начебто це їх власні?» — раптом запитав октопус.
— Що ти маєш на увазі?
«Другий пішов до моїх родичів, а ти невдоволений, коли я запитую про нього. Він пішов, не чекаючи, доки його покличуть. Він не радився ні зі мною, ні з ними тому, що люди не потребують порад? Так?»
— Але ж люди — це люди. Що б ти не думав про них, вони залишаються такими, якими є. На це треба зважати.
«І восьминоги — це восьминоги».
— Ти хочеш сказати, що з вами теж треба рахуватись? Але ми так і робимо. Ми не завдаємо вам шкоди, а лише вивчаємо, щоб спілкуватися.
«І ми вас тільки вивчаємо… А ти сердишся… Чому?»
Валерій кинув погляд на годинник. У Євга залишилося кисню на тридцять п’ять, ні, на тридцять чотири хвилини. Що робити?
Виразно почулося:
«Він не прийде».
— Що з ним сталося? — закричав Валерій.
«Він не прийде. Не чекай. Він не потребував поради. Восьминоги не вороги людям, але в них є свої таємниці. Ми не хочемо, щоб ви знали все. Інакше станете нашими ворогами».
— Він живий?
«Не знаю. Може, ще живий. Може, ні. Він не прийде».
Рішення виникло стихійно. Валерій добув з кишені пістолет, з яким тепер не розлучався, наказав восьминогові:
— Відійди!
«А що ти збираєшся робити?».
— Це не твоє діло! Іди в басейн!
«Він теж не послухався. Ти хочеш вирушити за ним?»
Валерій відтягнув назад затвор пістолета. Навмисне уявив, як кулі пронижуть тіло восьминога. Він так само відчував тиск у голові, але тепер уже міг упоратися з ним, бо знав його походження. Щезла невідомість, що посилювала страх. Це було схоже на сеанс гіпнозу, коли піддослідний вирішив не піддаватися, а гіпнотизер нічого не може з ним вдіяти.
«Варто лише зрозуміти причину явища, і ти стаєш сильніший. Розуміння причини дає силу», — подумав.
Восьминіг простягнув до нього щупальце, але не дістав.
Клацнув запобіжник пістолета.
— Якщо не підеш, я тебе знищу!
Він бачив, як спрут спершу спалахнув райдугою барв, а потім швидко почав біліти, набуваючи кольору стін. Одночасно посилився тиск на мозок, заскреготіло «свердло», замололи «жорна». Але Валерій знав, що тепер зможе все те перебороти. Тієї ж миті, коли він приготувався натиснути спусковий гачок, почув:
«Іду».
Валерій зачинив за спрутом двері на засув і почав лаштуватися в дорогу.
«Не роби дурниць. Не йди без мене, — благав спрут. — Може статися невиправне».
Валерій не відповів йому.
Треба було повідомити Славка, але часу не залишилося навіть для того, щоб написати записку. Не можна гаяти жодної хвилини. У Євга кисню лишилося на двадцять хвилин…
