Як повз мене проїздила, глянула вона й кивнулаТак зальотноі жадібно, що мені зов’яло серце.І, хвилюючи в повітрі, зграя тихо пролетіла,Кожний раз мене вітало те привиддя чарівне.І коли вже зграя зникла, і замовк останній гомін,Все мені палило мозок теє любеє вітання,Цілу ніч я потім кидавсь змучений, зовсім знебулий,На соломі — бо перини не було в хазяйки в хаті.Все гадав я: що то значить те кивання таємниче?Нащо глянула на мене любо так Іродіада?В дикій тузі я запрагнув смерті, сну, чи божевілля,Чи тих постатей коханих, що я взграї духів бачив.Ох ви, любії привиддя! Вас зоря прогнала рання.Ви скажіть, куди ви скрились? Де виднюєте, скажіте?Оказывается, все эти "любії привиддя" составляли свиту языческой богини Дианы. А потом
…Діана скрилась від Христа денної влади.Тільки в темряві півночі важиться вона гулятиІ втішатись полюванням в нехрещенім товаристві.Але ж ти, Іродіадо, де ти? Ох, я знаю теє!Мертва ти й лежиш в могилі в місті Єрушолаїмі.Цілий день сном мертвим, міцним спиш ти в гробі мармуровім!І тебе упівніч будять ляск нагаїв, свист, гукання!І летиш ти в дикій зграї край Абунди та Діани,У веселім товаристві, що хреста і мук не любить.Ох чудове товариство! Як би хтів я з ним по ночахПолювати! Поруч тебе все б я був, Іродіадо!Я тебе найбільш кохаю! Більш над ту богиню грецьку,Більш над ту північну фею я люблю тебе, жидівко!Так люблю тебе! Те знати по тремтінню мого серця.Будь коханою моєю, ти, красо Іродіадо!Будь коханою моєю! Кинь ту голову дурнуюВкупі з мискою, та краще спробуй ліпшої потрави.Лицар я якраз для тебе, мало то мене обходить,Що ти мертва і проклята, — я не вірю в забобони.Какие же "забобони" могут быть у бесоодержимого?
Як там ще з моїм спасенням діло буде, та чи й сам яДо живих людей належу, я в тому зовсім не певний!Лицарем твоїм я стану, буду я слугою вірним.Плащ носитиму і буду норови твої терпіти.Буду їздити щоночі поруч тебе в дикій зграї,Вкупі будем ми сміятись збожевільних слів моїх.Бавити тебе я буду у ночі. А вдень одразуЗникне радість, я в сльозах на твоїй могилі сяду.Так, удень я буду плакать на руїнах склепів царських,Де коханої могила, в місті Єрушолаїмі.Там старі жиди запевне будуть думать, що я плачуНад руїнами святими міста Єрушолаїма.Но "старі жиди" ошибутся: молодому еврею Гейне было наплевать и на веру отцов. Во всяком случае, до тех пор, пока его не разбил паралич. В последние годы жизни он писал, что давно покончил бы самоубийством, но не может этого сделать, поскольку вернулся к личному Богу Библии. Секретарь читал больному поэту вслух сочинения по богословию и истории церкви; он читал и целые главы из Библии, которую Гейне знал почти наизусть. Однако религиозная эволюция Гейне Украинку не интересовала. Она перевела более ста стихотворений поэта. Но все это был ранний Гейне — богохульник и революционер.
* * * 
