По этой же методе, помнится, Шевченко обвинял Бога в том, что поэт… проклинает людей и Бога:
Безбожный "неофит" заканчивает свой диспут с христианами:
И отправляется на кровавую оргию. Время написания этого шедевра — 1905 год.
А. Крымский пытался было защитить первых христиан. Но получил категоричный ответ: "Власне, я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчивій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнина-мирянина перших віків, так зате він зовсім типічний для тодішнього єпископату. Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної єрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ся традиція аж до сучасного нам архієрейства. Я не приймаю теорії Толстого і багатьох інших, ніби теперішнє християнство є аберацією, хворобою сеї релігії. Ні!"
Лев Толстой и многие другие критики христианства считали первых христиан наилучшими христианами. Но для радикальной атеистки христианство никуда не годилось уже с момента своего возникновения. "Доказательства" этому она легко находит даже в Новом Завете:
"…Ні! В найдавніших пам’ятниках, в "подіях апостольських", в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово "раб" і антитеза "пана і раба", яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством. Прочитайте листи апостола Павла (в данім разіне важно, котрі з їх автентичні, а котрі ні), і Ви побачите, що збудувалось на сій антитезі і як хутко воно збудувалось".
