Предсідник. Значить, не покарає тебе, брате, фірма, не викине з праці, коли слухняний ти для неї і чемний, коли в одну дудку з фірмою граєш. Ось вони — пупктп які!
Голос и.— Марципани!
— Пся їх маці»!
Зозуля. Ні, товариші! Віддайте, зараз їх віддайте пепеесам. А ми, хай уже вибачать, свої пункти поставимо, та без хвостів уже, бо й не нашому братові хвостами крутити, хай це собі роблять пепееси.
Оплески.
Поставимо пункти, щоб кожний з них бив, мов ніж, у кляте серце буржуазії, щоб здивувалася й щоб знала вона, що не кінчаться наші інтереси на отих двадцяти відсотках і що знаємо й чуємо, що робиться з нашим братом таке й до чого ми невідхильно простуємо, їх — пунктів наших — буде десять: усяку знижку нашої платні відкидаємо; за страйкові дні домагаємось повної платні; за страйк щоб па нікому фірма помсти не шукала, інакше вдруге застрайкуємо;
з усією рішучістю домагаємося припинення дальших скорочень;
п’ятий пункт: домагаємося зрівнення платень поденних із постійними;
а шостий пункт — це тим, що за нас досихають у мурах, це буде пункт:
Звільнити політв’язнів!
Г о л о с п. Звільнити політв’язнів!
Жіночий голос. Гицлі! Звільніть!
Зозуля. Для тих братів, що їх чекають новесенькі панські шибениці:
Геть з наглими судами!
Голос и.— Геть!
— Геть з нашими катами!
Зозуля. Для тих, що заради буржуазії мали б кров свою молоду проливати:
Геть з імперіалістичною війною!
Для Західпої України, що ось чотирнадцятий рік стогне під ярмом фашизму:
Геть з окупацією Західної України!
Для нас усіх, для наших міст і сіл:
Хай живе уряд робітничо-селянський!
Буря оплесків.
Це — з усією рішучістю, товариші!
Рясні оплески.
Голоси.— Що б там не було, а з рішучістю, товариші!
— За твої, за наші п’ять, Зозуле, браво!
— Товариші!
— Не згинемо, братики!
— Сказали зась і годі!
— А вптрпмати б до останнього!
Дзвінок президії.
Зозуля. Витримаємо, брате, коли б тільки зрозуміли всі, що іншої для нас немає дороги, тільки витримати, витримати...
Зала. Витримати!
Оплески.
Зозуля. Зрозуміти б тільки нам, що сила ми така — завбільшки найбільшого казана, що його ще ні один інженер не видумав. І коли, товариші, трісне казан, чортові в зуби покотиться буржуазія.
Оплески, дзвінок президії.
В цьому, товариші, ми їй допоможемо. Сьогодні ми страйкуємо, а завтра, може, доведеться щось більше зробити. Що саме — сказати, звичайно, не можу, хай кожний сам собі скаже. Сьогодні ж, кажу, у пас страйк, страйк — перша битва, а до битви командантів треба. У страйковий комітет пропоную вибрати товаришів: Остапчука, Брися й Макса Бєлеца.
Голоси. — Зозулю давай!
— Будь і ти, Зозуля!
— Зозуля!
Дзвінок президії.