Unknown полностью

Анна(ставить біля Андрія кухоль пива). Андрію, будь з ним обережним. Інакше все може загинути. Поду­май про мене!

Андрій кивнув головою і поклав па стойку гроші.

Б о б. Дозвіл підписаний лейтенантом Бентлі. Я так і думав. Його вже не один пройдисвіт пошив у дурні. Звідки маєш гроші?

Андрій. Заробив. У південноафриканських шахтах. Б о б. Де це?

Андрій. В англійців.

Б о б. Ага! Значить, обстриг англійців. Що ж, катюзі по заслузі. Хай ці прошаки не гнуть кирпу, де треба й не треба.

А н н а (тихо). Витерпи, Андрію!..

Частина переміщенців з’юрбилась за спиною Боба.

Боб.А тепер що думаєш робити?

Андрій(ковтнув пива). Те, що й інші люди.

Б о б. Ти що? Цю зграю людьми називаєш?

Андрій. Так, сержанте. Серед них є також люди, і вони лишаться людьми, скільки б ви їх не дресирували на горил.

Б о б. Як! На горил? Ану повтори.

Андрій мовчить. Коли він підняв кухоль до уст, Боб ударив палицею в дно кухля, і пиво залило обличчя Андрія.

А н н а. Андрію!..

Андрій величезним зусиллям волі опановує себе. Він ставить кухоль на стойку, виймає з кишені хустку та старанно вити­рає обличчя й куртку. Потім шкандибає на протилежний бік сцени, переміщенці розступаються перед ним. Боб повільним кроком іде за ним. Зупинившись, Андрій витирає піт з чола, в ньому все ще кипить гнів, він нервово водить навколо очи­ма. Тихо відчинились двері, входять Едвін Бентлі та Норма Ф а п с і. Лейтенант Бентлі — середнього росту ша­тен, з лінивими рухами, з худим нервовим обличчям. Вій­ськову форму носить з підкреслепою недбайливістю. Його ставлення до людей — це осолоджена хорошими манерами по­блажливість, якщо не презирство. Норма — маленька білявка, енергійна, рухлива, все її цікавить. Бажаючи виглядати сер­йозною, вона рідко сміється. Очі Андрія зупинились па музич­ній скриньці. Він кидає в щілину монету, лунають звуки «Але Марія» Шуберта. Роздратований цим, Боб хапає однією рукою Андрія за горло і трусить ним щосили. Нарешті терпець Анд­рієві ввірвався. Він штовхає Боба з такою силою в груди, що той вппустив з рук палицю і вдарився об стіну. Пісня обір­валася посередині. Боб повільно витягає з кобури пістолет. Анна вибігла з-за стойки і заслонила Андрія своїм тілом. Норма вчепилася пальцями в рукав лейтенанта Бентлі.

Бентлі. Сержанте!

Боб неохоче ховає пістолет. Цупович запобігливо піднімає палицю і вручає її Бобові. Деякі переміщенці переглянулись проміж себе і пошепки розраховуються з фрау Мільх.

Бентлі(до Норми). Тобі щастить, Нормо. Перший твій урок у цьому поганенькому містечку — і матеріал для нотатки готовий.

Норма. Він міг його вбити...

Бентлі. Її також. Мав повне право. (З іронією.) «Вони чинили опір діям окупаційних властей».

Цупович(До Бєліна, показуючи на Андрія і Ан­ну).Ви бачили? Я говорив вам правду.

Б є л і н. На його та її лихо — ви говорили правду. Бентлі(наближається до Боба).Ви могли засви­стати, сержанте. Ваші хлопці й машина на вулиці.

|, Боб (приводить у порядок мундир). А я й без них дав би собі раду, сер.

Бентлі(сідає на перший з краю стілець). Він украв щось?

Боб. Гірше, сер.

Бентлі. Цікаво. Убив когось?

Боб. Він образив мене.

Бентлі(розчарований). І все?

Боб.І всіх нас — американців.

Анна(до Бентлі). Сержант говорить неправду, сер! Бентлі(до Норми). Тобі подвійно щастить. Рідкий випадок. Здебільшого ці люди воліють не зачіпати пас. [До Боба.)Що він сказав?