Unknown полностью

(Дуда підходить до Норми й зупиняється за її спиною.) А ось і я, леді.

Норма(рвучко встала). Боже мій! Нарешті!..

Дуда. Що з Макаровим?

Норма. Лишилась година до смерті. О дванадцятій годині.

Дуда(зняв пілотку і витер рукавом чоло). Значить, встигли. Так би мовити, в останню хвилину.

Норма. Що? Вручили?

Дуда(кивнув головою). Офіцери нашої місії вже тут, я приїхав разом з ними. Вони пішли до Петерсона, та, мабуть, не застали його. Чомусь зараз же помчали до коменданта міста. Ну, Петерсоне, дивись!..

Норма. Боже мій! Нарешті серце заспокоїться.

Дуда. Важко Макарову в цю хвилину, та ще десять- двадцять хвилин, і його серце також заспокоїться. Тепер уже вони пе наважаться сказати нашим офіцерам: «Ма­каров — убивця».

Норм а. Сьогодні ранком на хвилину вислизнув з табору Мальцев і розповів мені, що набрід Цуповича никає по табору. Вчора двох побили до крові. Шістнад­цять чоловік із заарештованих вивезли невідомо куди, вивезли під конвоєм німецьких і американських поліцей­ських. Вчора ввечері комендант табору ходив по бараках

в револьвером у руках і погрожував новими арештами, а на світанку прочитав у себе під вікном: «Будемо, як Макаров!»

Дуда. Коли я повернуся на Україну, на руїни Тер­нополя, і застану в живих свою маму, я скажу їй: «Хоч я і важко хворий на груди, мамо, але душа моя здорова, як ніколи раніше. Хоч вопа і бачила безодню підлоти, та бачила водночас і вершини благородства, ім’я якому — ра­дянська людина. Зустрічай, мамо, свого воскресного сина».

Норма. Я заздрю вам, вашому щастю і вашим руї­нам, мій хлопче.

Дуда. Ведмежа Лапа!

Норма. Спокійно... він...

Б об (входить злегка захеканий і з огидою витирає долоні рук об рукавиці). Хай мене грім поб’є, якщо він раніше, ніж через місяць, позбирає свої маслаки! (Помі­тивши збентеження Дуди, він підняв руку.) Сиди, малий! Сьогодні я вже не Ведмежа Лапа, я такий самий пере- міщенець, як і ти. (Налив склянку джину, підніс до губ, та, поміркувавши, виплеснув джин на підлогу.) Містер Петерсон переміщає мене в Китай. Чув? Йому здається, що я перестану там дряпатись. Аякже! Хай мене пекло поглине, якщо є в світі сила, здатна вирвати з грудей моїх кривду, заподіяну цьому росіянинові!.. (До Норми.) До речі, ви так ще нічого й не взнали, леді?

Норма(після короткого вагання). Лишилась іще година часу! (Нервовими ковтками п’є каву.)