Unknown полностью

Лука(вилив воду на підлогу й тихо каже). І не тіль­ки тн побоїшся... (Підходить до дверей і окидае поглядом околицю.) А ти кого визираєш?

Входить зпадвору Параска з дійницею в руках. Дивлячись собі під ноги, вона піднімається по східцях опасапня.

Параска(тихо). Вуйко Микола мав повернутися проти ночі, а його й досі ще немає. (Вона мовчки підхо­дить до плити, проціджує молоко, переливає його в гор­щик і ставить на грань.)

Лука. В селі була?

Параска. Була.

Лука. І як же там? Нічого нового?

Параска(здивована, повертається лицем до Луки). Нового?..

Л у к а. Я про сівбу. Люди виходять на роботу? Параска. Коли я була, вони збиралися біля дідової хати.

Лука(з вдаваною байдужістю). Багато їх було? Параска(сплеснула в долоні). Ой, багато! Трохи не все село! Старий Негрич у святковому, капелюх у нього закосичений. Смішно так... (Засміялася, але похмурий по­гляд Луки обірвав її сміх.)

Пауза.

Лука. Підійди до мене, Параско. (Взяв у долоні її голову.) Ти знаєш, що ти не Параска, а... Двойре?

Параска кивнула головою.

Ти знаєш: Варвара надто молода, щоб могла бути твоєю матір’ю...

Параска кивнула головою.

Не плач! Ти знаєш людину, яка ризикувала своїм життям, бажаючи врятувати від німецьких куль тебе і твою не­щасну родину?

Параска кивнула головою.

Назви цю людину!

Параска підняла па пього очі й з тихим риданням припала

до його грудей.

(Гладить її голову.) Перед світанком у горах, на дідовій царині, нас перестріли поліцаї. Я відстрелювався, та коли випустив останню кулю, всі ви лежали в калюжі крові. Після того я не міг повернутися в село й подався сам на угорський бік, за Карпати. Через вісім років я дізнав­ся, що ти уціліла... З потрощеною рукою повернулася в село. Так?

Параска. Так. Кров капала з моєї руки, а я йшла лісом і плакала. Був густий туман, а я йшла і голосно плакала. В лозах Семенко Негрич почув мій плач, узяв мене на руки і приніс сюди. Мене мама Варвара три роки ховала від німців у дідовій клуні.

Лука. Я знаю... А твоїх... знайшов хто-небудь?

Параска. Знайшов і поховав: Семенко Негрич.

Лука. Семен Негрич? Дивно.

Параска. Чому... дивно?

Лука. Ти ще так мало розумієш, Параско...

Параска. Ні, я вже велика. Мені вже скоро буде п’ятнадцять, і я вже багато розумію та чимало знаю. От я знаю, що ви кохаєте... мою маму...

Лука(стиснув її за хвору руку). Цить, навіжена!..

Параска. Ой, боляче!..

Лука. Більше мені про це ані слова!

Параска. Мовчатиму, клянуся. (Підняла руку до клятви.)

Лука(пустив її). Ти просто дурненька.

Пауза.

Параска. То ви думаєте, що Семен...

Лука. Ти повинна це краще знати. Дивись! (Закотив рукав сорочки.) То ще з тієї пам’ятної ночі. Слід від по- ліційної кулі.