На превелике лихо людства, знайшовся хтось, що врятував папство від тисячократно заслуженої смерті. Цим рятівником з’явилася німецька династія Габсбургів, яким потрібний був союзник, що допоміг би їм створити світову імперію. І ось Карл V Габсбург, а з ним і брат його Фердінанд І домовляються з папою і спільно а ним розпочинають похід проти Реформації. За військами Габсбургів йде св. інквізиція з знаряддями тортур і бочками смоли для спалювання живцем «єретиків». Ніч дикої сваволі оновила нещасну Європу; в той час, як Карл заливав кров’ю її західну частину, Фердінанд робив те саме з центральною. І один, і другий здійснювали при цій нагоді свої завойовницькі плани, а папі римському їх успіхи гарантували прибутки, які наприкінці ХУІ століття становили більше ніж половину всіх церковних прибутків у Європі.
Під час цього кривавого походу об’єднаних сил най- чорнішої реакції в Римі виникла думка, щоб розправитися заодно не тільки з Реформацією, а й з православ’ям. Покатоличення Росії, Білорусії та України дало б ненажерливому Ватіканові не тільки нове й багатюще джерело прибутків, а- й допомогло б йому та Габсбургам оволодіти, може, й цілою нашого планетою...
Для того, щоб досягти цієї мети з допомогою збройної сили, і в Габсбургіи, і в папи руки були занадто короткі. В пригоді стала їм зброя ватіканських шахраїв: підступ. Папський агент єзуїт Антоніо Поссевіно* той самий, що умудрився' прихилити до католицизму шведського короля, їде до Москви. Проте красномовство папського дипломата не дає результатів, цар московський своєчасно розгадує підступ і категорично відкидає веі пропозиції Поссевіно щодо унії з Римом.
Однак Ватікан не втрачає надії. Не вийшло з Москвою, вийде з Варшавою, яка в той час володіла величезними територіями, заселеними українськими і білоруськими віруючими православної церкви. Повернувшись з Москви, Поссевіно виступає перед віленськими єзуїтами з промовою, в якій він розкриває дальші плани Ватікану: «Нема чого й думати тепер про унію на сході Європи, або на Московській Русі. Там цар і народ тієї самої віри. Більш надійна ця унія на Західній Русі, яка підлягає польському королеві, що сам належить до римсько-католицької церкви. Тим-то, з метою запровадження унії, можна скористатися його владою; слід ще вплинути на руських князів і попів, щоб їх умовити прийняти унію».