Спочатку ми зайшли до крамниці де продавали вже готовий одяг для перевертнів. Він на відміну від звичайного не рвався при трансформації, а зникав у підпросторі. При зворотній зміні іпостасі з'являвся цілий та не ушкоджений. Коштував він шалених грошей, але того стояв. Такий дуже знадобиться в пригоді в дорозі. Взуття, куртка, декілька сорочок, пара штанів, стопка шкарпеток, гардероб замінила повністю, ще й літного одягу придбала.
Наступним місцем була аптека, де купила у запас носової мазі.
Після покупок ми трохи прогулялися містом, насолоджуючись незвичною архітектурою. Останнім містом куди ми сьогодні зайшли був заїжджий двір “Тихий дім”. Тут нам надали не тільки смачну вечерю, а й гарячу ванну в добре протопленій каміном кімнаті, та ліжка, в м'яких матрацах яких не було, а ні вошей, а ні клопів. Майже рай для цивілізованого розумного.
Фабонг я майже не побачила. Ми прибули порталом в ранці, а ввечері опинилися в Норгерді, столиці іллінів.
Близьке розташування до Маг-Рівіка відклало свій відбиток, як наявність магічних крамниць чи магічне освітлення вулиць в ночі.
Покинувши телепортаційну вежу ми першим ділом відправилися на пошуки маєтку ерла Геннорга. З цим нам допоміг один із магів що працював у вежі, показавши потрібний напрямок, а далі як казали в моєму колишньому світі: “Язик до Києва доведе”.
Нам пощастило, прислуга була вдома, а дворецький почувши пароль не тільки погодився передати листа ерлу, а й запропонував залишитись на ніч. Ми одразу ж погодились. Багатих гостьових покоїв нам не виділили, але були вдячні за невеличку кімнату для прислуги з каміном та зручними ліжками.
Попросивши у дворецького лист паперу та перо з чорнилами, Террі написав листа. В нього на відміну від мене був гарний почерк, я й досі писала як курка лапою, та ще примудрялася ставити ляпки.
Стан Атарільдо мені не сподобався з самого ранку й спочатку вирішила, що друг підхопив якусь лихоманку. Але ні, він знов бачив уві сні своїх переслідувачів. Поділившись зі мною подробицями які вдалось розпізнали, ельф сидів напроти мене та чекав моєї реакції.
Я була засмучена й хотілося плакати. Зовсім не було бажання продовжувати шлях самостійно, але тягти силою, шантажуючи почуттям провини не хотілося ще більше. Я не мала на це право. Того, як тільки переслідувачі нас наздоженуть, ельф одразу поїде додому. Бо якщо відмовиться, то стане причиною руйнування ельфійського міста Енаріон.
Поснідавши без особливого апетиту, ми подякували та розпрощалися з дворецьким.
Нас очікували в самій вежі. Загін ельфів в начищених до блиску обладунках.
- Дядько?! - здивовано та в той же час радісно вигукнув Террі.
- Атарільдо. Радий, що ми нарешті зустрілися.
- Я теж радий. А що змусило тебе повернутися?
- Дуже не приємний сон, в якому був ти. Я дуже здивувався, що тебе не було вдома коли я туди повернувся.
- Ти ж знаєш чому я пішов з дому?
- Знаю. Але зараз я особисто візьмусь за твоє навчання. Звісно в школі магії також можуть навчити цьому, але ти ж знаєш, що загальна магія слабша.
- Ти також бачив, що якщо я не навчусь контролювати дар, це приведе до загибелі багатьох ельфів?
- Та не тільки. Це буде лише перший крок до падіння нашої країни. Тож прощайся зі своєю подругою, та повертайся зі мною додому.
Пообіцявши, що він якомога швидше придумає як зі мною зв'язатися, Атарільдо на прощання подарував мені свій лук, з наказом тренуватися хоча б тричі на тиждень, й обійняв мене якомога сильніше. Мене накрило цілою гамою почуттів, сумом, стурбованістю, надією. Обійнявши друга у відповідь, я глибоко вдихнула запах лісу, який мені так подобався.
Портал до Дориму був вже налаштовано, того ельфи більш не втрачаючи ані хвилини, потонули в ньому.
- А куди вам потрібно? - звернувся до мене працівник вежі.
- В Маг-Рівік.
- Трохи почекайте й буде готовий. З вас п'ятдесят ассімів.
- Звісно, - та відрахувала потрібну кількість монет.
А через двадцять хвилин, я вже була в Маг-Рівіку. Сама. Хоча чому сама? Мене в плече тикав Самідір, потребуючи, щоб його почухали за вухом. Мені іноді здавалося, що кінь дуже добре розуміє мій настрій та завжди намагається підтримати мене, того я залюбки почухала його.
- Ласкаво просимо до Маг-Рівіка. Будь ласка, зійдіть з платформи та пред'явіть документи, - сказав чоловік, що стояв за артефактом-контролю з кристалами.
Перехопивши міцніше вуздечку, я попрямувала до столу де сидів ще один маг. Діставши з кишені нової куртки, заздалегідь приготовлені документи, протягла їх чоловіку.
- Так. Ятаар Лій-Фо Ольше. Чужинка. Мета: навчання в школі. Ви зарано, до іспитів понад двох тижнів ще. Але буде час освоїтись в місті, підшукати житло. Ось ваші документи, тримайте міцно, не загубіть. Вихід там.
- Можна ще дещо запитати?
- Що саме вас цікавить?
- Який заїзд можете порадити? Такий, щоб не дуже дорогий, в той час пристойний.