До мене приєднався ельф й вже вдвох змогли поставити Вальдегора на ноги та витягти на свіже повітря.
Посадивши на лаву хлопця, я звернулась до Террі:
- Зможеш зараз вполювати якусь нормальну тварину, так щоб Гор зміг випити її крові?
- Так. Я бачив за містом кролів та вепра, спробую знайти їх.
- Зачекай. Візьми з собою Самідіра. Ти допоможеш в полюванні? - це я вже звернулась до фамільяра, який постійно був зі мною. Навіть коли я була непритомною, він сидів поряд, та інколи мене облизував намагаючись привести до тями.
Знову лизнувши мене в обличчя, Дір змінив форма вовка на бойову, підійшов до Террі.
- Повернемось ще до заходу сонця, - пообіцяв ельф, та направився в сторону воріт. Його хутко наздогнав Самідір та ткнувшись носом вказав, щоб той сів йому на спину, що гостровухий й зробив.
Я ж своєю чергою почала озиратися в пошуках того, що полегшить транспортування Вальдегора до будинку.
***
Сонце майже сіло, а мисливці ще не повернулись. Я почала хвилюватись, та обмислювати, чи можна залишити Гора самого, і піти на пошуки. Даремно я запропонувала ельфу полювання, треба було самій цим зайнятися. Але й залишити Террі доглядати вампіра не могла. Вальдегор майже постійно був не притомний, але коли приходив до тями намагався мене вкусити. Луска мене рятувала, а от щоб могло статися з госторовухим навіть уявити страшно.
Двері скрипнули, та незабаром в кімнаті з’явився Террі.
- Це все що мені вдалось зловити, - вказав він на мішок, що смикався. - Лише одного кроля.
- Сподіваюсь цього вистачить, - сказала я приймаючи пакунок, - тільки почекай з тієї сторони дверей, на всяк випадок.
- З тобою все буде добре?
- Так. Пам’ятаєш, я з нас трьох сама не вразлива.
- Я поряд. Клич якщо знадоблюсь.
- Добре.
Двері зачинились, а я дістала з мішка пухнастика. Він дивився на мене переляканими очима, й на хвильку мені стало його шкода. Але тут Вадьдегор опритомнів та оголив свої підрослі ікла. Тварину в мене вирвали з рук так швидко, що я й не помітила.
Вампір майже як звір розірвавши кроля навпіл, почав висмоктувати його кров.
Я не втрималась, та відвернулась.
- Ще, дайте ще, - почула я, коли на підлогу впала тушка.
- Більше не має.
Спочатку вампір розлютився, але розум переважив, тому заспокоївшись, хлопець уважно подивився на мене, наче хотів про щось запитати. А от наступного його кроку я не очікувала. Зібравши залишки сил він розбивши скло, вистрибнув не вулицю.
- Що трапилось? - увірвавшись, запитав Террі.
- Він пішов на самостійне полювання, - з тривогою відповіла я, дивлячись як стрімко фігура вампіра віддалялась від будинку. - Як вважаєш, треба за ним піти?
- Краще не треба.
- Я Самідіра попрошу.
- Так, це буде більш вірним рішенням.
Вальдегор повернувся на світанку. Весь в крові, але у свідомості, лише дуже зморений. Залишків сил вистачило лише на те щоб помитися, після чого друг завалився спати звичайним сном. Ми його ні про що не запитували, давши змогу добре відпочити.
Та поки вампір спав, я вирішила під наглядом Атарільдо продовжити тренування з телепортації.
На цей раз я потрапила до Лісового Будинку одразу після Дориму.
Пан Райлі Ланг дуже здивувався побачивши мене посеред свого кабінету. Особливо при наявності захисту від такого виду відвідування. Спочатку маг трохи виказав незадоволення ненадійності заклинань та артефактів, але згадавши, що і я не звичайний маг цього світу, заспокоївся. Ми навіть трохи поспілкувались. Я розповіла про навчання, а він про чергову партію бідолашних. На цей раз їх було аж дванадцять. Розпрощавшись, та пообіцяв ще якось завітати, я зробила чергову спробу телепортуватися.
На цей раз вдало. Коша мені одразу зрадів, та почав виставляти на стіл все що було в домі їстівне.
Шкода що Філла з Уллою не було. Як сказав домовий, мабуть, знову в шкільній бібліотеці сидять.
Пообіцявши передати вітання, й захопивши черговий кошик зі смаколиками, я зосередилась на Гаяв-Токі.
Атарільдо тільки но почав хвилюватися, бо довго не поверталась, коли я з’явилась на його сині очі з подарунками.
Сьогодні ми знайшли школу магії, про що свідчили книжки та обладнання. Лазити по лабораторіях та майстернях не ризикнули, бо невідомо чим це все може закінчитися, а от в бібліотеці застрягли. Виявилось, що здебільшого монстри яких ми зустрічали на своєму шляху, були штучно виведені химери, які втекли з лабораторій, здичавіли та почали не тільки розмножуватись, а ще й еволюціювати.
Вампір прокинувся вчора надвечір бадьорий та такий голодний, що мені довелось майже повністю звільнити браслет від їжі. Добре що зараз можу в будь-який момент повернутися до Будинку та поновити запаси.
А зранку Гор показав нову здібність. Крила як у кажанів прикрашали спину друга.
- Завдяки їм, я тепер можу не тільки піднятися на дах будинку, а й пролетіти невелику відстань. А ще... А ще мої здібності до некромантії посилились.
І як підтвердження слів, вампір дістав кроля, якого вбив. Зомбі-кроля.
Жах.