Unknown полностью

Це гора Чистилище, — оголосив Ленґдон. — І, як це не сумно, важке й виснажливе сходження дев’ятьма колами є єдиним шляхом із глибин пекла до пишноти раю. І ви ма- єте змогу бачити, як цей шлях долають розкаяні душі... і кожна з них платить сумірну ціну за конкретний гріх. Заздрісники мають іти із зашитими очима, щоби не мати змоги заздрити; пихаті мають нести на спинах важкі камені, щоб ті притискали їх низько до землі в смиренні; ненажерливі мусять іти до раю без питва й харчів, щоб зазнавати болісних мук голоду; а хтиві мають видряпуватися до раю крізь пекуче полум’я, щоб очиститися від полум’я пристрасті, яке спалює їх зсередини. — Ленґдон зробив паузу. — Але перш ніж вам гарантують великий привілей іти цією горою й очищатися від власних гріхів, ви мусите поговорити ось із цим індивідом.

Ленґдон увімкнув слайд, що зображав великим планом один із фрагментів полотна Мікеліно, де біля підніжжя гори Чистилища сидів на троні крилатий янгол. Біля його ніг низка розкаяних грішників очікувала своєї черги бути допущеними до шляху, який вів догори. Як це не дивно, янгол тримав у руках довгий меч, вістрям якого штрикав першого чоловіка в черзі.

— Хто з вас знає, що робить цей янгол? — вигукнув Ленґдон.

— Штрикає когось мечем у голову? — спитав хтось із залу.

— Ні.

— Штрикає когось в око? — озвався ще один голос.

— Знову ні.

Аж ось почувся впевнений голос обізнаної людини.

— Пише в того чоловіка на лобі.

Ленґдон усміхнувся.

— Схоже, хтось у цьому залі добре вчив твори Данте в школі.

Він знову кивнув на полотно.

— Авжеж, можна подумати, що янгол штрикає того бідолаху мечем у лоба, але це не так. У поемі Данте янгол, який стоїть на варті біля входу в чистилище, пише дещо вістрям меча на лобах тих, хто хоче потрапити до раю. «І що ж він пише?» — можете поцікавитися ви.

Ленґдон зробив ефектну паузу.

— Як це не дивно, він пише єдину літеру... яка повторюються сім разів. Чи знає хто-небудь із присутніх, яку літеру піп пише сім разів на Дантовому лобі?

— Літеру Р\ — вигукнув голос із публіки.

Ленґдон усміхнувся.

— Авжеж. Літеру Р. Ця літера Р означає «peccatum», тобто латиною «гріх». А те, що вона написана сім разів, є сим- иолом septem pecatta mortalia, відомих також, як...

— Сім смертних гріхів! — вигукнув інший голос.

— Чудово. Отже, лише здолавши всі щаблі чистилища, можна спокутувати свої гріхи. Із кожним рівнем, на який ви і-ходите, янгол стирає одну з літер Р на вашому чолі, тож коли ви доберетеся до вершини, усі сім Р на вашому лобі будуть зчищені, а ваша душа очиститься від усіх гріхів. — Ленґдон підморгнув. — Недарма це місце зветься чистилищем.

Ленґдон виринув зі своїх спогадів і побачив, що Сієнна дивиться на нього, стоячи над купелею.

— Сім Р? — спитала вона, повертаючи його до дійсності й киваючи на посмертну маску Данте. — Кажеш, це послання підказує, що нам слід робити?

Ленґдон швидко розповів їй про Дантову гору Чистилище, про літери Р, що означають сім смертних гріхів, та процедуру їх зчищення з чола грішника.

— Зрозуміло, — продовжив Ленґдон, — що Бертран Цо- (іріст як фанатичний прихильник Данте неодмінно знав про і ім літер Р та процедуру їх зчищення з лоба грішника як u і осіб наближення до раю.

Сієнна завагалася.

— Гадаєш, Бертран Цобріст намалював ці літери на масці, бо хотів, щоби ми... в буквальному сенсі стерли їх із неї? Ти це хочеш сказати?

— Наскільки я розумію, це...

Роберте, навіть якщо ми зітремо їх, то як це нам допоможе? Ми ж тоді матимемо на руках абсолютно чисту маску!

— Може, — мовив Ленґдон і обнадійливо всміхнувся. — А може, й ні. Гадаю, тут є дещо більше, ніж бачить око. — І він кивнув на маску. — Пам’ятаєш, я казав тобі, що розбіжність кольорів лиця й звороту маски спричинена нерівномірністю їх старіння?

— Так.

— Можливо, я помиляюся, — сказав професор, — але різниця в кольорі є надто різкою, щоби це можна було пояснити нерівномірним старінням, до того ж, фактура зворотного боку маски має зуби.

— Зуби?

Ленґдон продемонстрував їй, що поверхня на звороті була значно цупкішою, аніж на лицевому боці... і значно шорсткішою, як наждак. — У мистецьких колах таку шорстку фактуру називають «зуби», і художники воліють писати на поверхні із зубами, бо до неї краще пристає фарба.

— Щось я не кумекаю, куди ти хилиш.

Ленґдон усміхнувся.

— Ти знаєш, що таке гесо?

— Аякже, знаю. Художники користуються ним для ґрунтування полотен і... — Сієнна різко замовкла, вочевидь, здогадавшись, що мав на увазі Ленґдон.

— От-от, саме так, — сказав він. — Вони використовують гесо, щоби створити чисту й білу нерівну поверхню, а інколи — для того, щоби замалювати непотрібні зображення, якщо хочуть використати полотно наново.

Обличчя Сієнни світилося ентузіазмом.

— Отже, ти гадаєш, що Цобріст покрив зворотний бік маски оцим гесо?

— Тільки так можна пояснити наявність «зубів» і різку розбіжність у кольорах. Це може також пояснити, чому він хотів, щоби ми стерли ці сім Р.

Остання фраза Ленґдона остаточно спантеличила Сієнну.

— А ти понюхай, — сказав він, піднімаючи маску до її об- личчя так, як піднімає облатку священик.

Сієнна скривилася.