Untitled.FR11 полностью

С о рок і н. (Озирнувшись.) Да, товарищ, откровенно. Семянников, идемте. (Виходить, за ним Сємянніков, який схвильовано й тривожно ходить по хаті.)

Софія. О, принаймні це вже одверто. Принаймні од-верто. (До Тихона.) Тепер ти чув?

Тихон. У їх щось трапилось.

Софія. У «їх»?... А ми хто? Ха! «Не было, нЪт и не будет!» О, як вони всі чудесно засвоїли цю формулу. Од чорносотенця до соціаліста, всі однодушно стоять за неї. Добре, коли так. Чудесно. От коли вони показали свій інтернаціоналізм... Я при йому більше не буду робить! Скажи там.

Тихон. Завтра?

Софія. Не знаю. Ну, скажи, хай завтра приходять. Хтось прийме.

Тихон. (Виходить.)

Назустріч йому Грінберг.

Софія. Ви, товаришу, в якійсь справі? Вибачайте, я зараз не можу.

Грінберг. (Підходить близько, тихо, значно.) Моя справа та сама. Востаннє питаю вас: ви сповните ваш договор?

Софія. (Різко.) Товаришу! Я вам раз сказала, що ви мене примусите піднять цю справу перед всіма товаришами, я це зроблю.

Грінберг. Це буде ще одна нечесність.

Софія. А ви гадаєте, що наш договор був чесний?

Грінберг. Який би він не був, я рискував через його бвоїм життям, репутацією, і я його сповнив.

Софія. Ви його не сповнили: брата розстріляно.

Грінберг. Я вам уже поясняв, через що. І ви знаєте, що через це мене самого трохи не вбили, коли я хотів оборонить його. Але батька вашого я все ж таки одстояв. Я пам’ятав, що я обіщав вам. І вмер би, а од свого обі-щання не одступив би. А ви?

Софія. Чого ви хочете од мене? Чого ще ви тут...

Грінберг. Щоб ви сповнили своє обіщання.

Софія. Бути вашою рабою і виконувать всі ваші вимоги, які будуть на користь справі? Я готова. Я вам це весь час кажу.

Грінберг. Ні, виконувать навіть те, що не має відношення до справи і, може, навіть неприємне для вас. Ви забули знов?

Софія. Ні, не забула, але цього я не робитиму.

Грінберг. Це не чесно.

Софія. Може буть.

Грінберг. Я рискував своїм життям.

Софія. Признаю і дякую.

Грінберг. Я рахував так: або смерть, або сповню обіщання.

Софія. Може буть.

Грінберг. І думаю, що ця умова і для вас обов’язкова.

Софія. Але я цього не думаю.

Грінберг. Мне достаточно, если я так думаю.

Софія. Не бороню вам задовольнятись цим.

Грінберг. Но вы, надеюсь, не сомневаетесь, что я одно из этих условій заставлю вас принять?

Софія. Не сумніваюсь. Але тільки — смерть.

Грінберг. Отлично. (Круто повертається й хоче вийти, але на півдорозі зупиняється, так само круто повертається і підходить.) Считаю своим долгом предупредить вас, что среди бумаг штаба вильного козацтва найдены документы, касающиеся вашего отца и братьев. В особенности отца. Он состоял отаманом отряда. Он принимал участие в расстреле большевиков еще до нашего выступления. Эти документы известны не только мне. На основании их ваш отец будет сегодня арестован опять и на этот раз расстрелян без суда. Такия лица объявлены вне закона.

Софія. (Мовчить.)

Грінберг. (Чекає якийсь мент, злегка вклоняється і повертається.)

Софія. (Тихо, глухо.) Почекайте... (Пауза.) Ви можете показать мені ці документи?

Грінберг. Ви мені не вірите? Можу.

Софія. Чому ви раніше мені про це не сказали?

Грінберг. їх знайдено сьогодня. Через це я знов спитав вас про договор. Я сподівався, що матиму ще раз случай рискнути за вас своїм життям. Ви оказались не-достойні цього.

Софія. Ці документи у вас?

Грінберг. Так, у мене.

Софія. Ви мені їх можете оддать?

Грінберг. Тільки після того, як сповните договор.

Софія. Перед тим ви мені їх покажете?

Грінберг. Покажу.

Пауза.

Софія. Добре, коли?

Грінберг. Не пізніше завтрашнього вечора. Сьогодня засідання, я мушу бути.

Софія. Добре. Ще одне питання. Я знаю, чого ви хочете. Ви гадаєте, що після того вас можна називати товаришем?

Грінберг. Я люблю вас. Це вся моя відповідь. І ще раз повторяю: я на все піду.

Софія. Добре. Після такої відповіді я не маю більше нічого сказать вам.

Грінберг. Завтра я скажу вам, де і в якій годині.

Софія. Добре.

Грінберг. (Злегка вклоняється і твердою ходою виходить.)

Софія. (З силою обхоплює руками лице, кладе лікті на стіл і так хитає головою в один бік і в другий.)

Тихон. (Входить,) Щось серйозне сталось. Зустрів Макса. Схвильований страшенно. Кудись побіг. Але мені не хотів сказать. Вони нам не вірять.

Софія. (Мовчить, сидить у тій самій позі, але непо-рушцо.)

Тйхон. Так далі, Софіє, не можна. Я принаймні не маю більше сил. (Виймає листа.) На, ось почитай. Од батька. Вчора одержав. Не хотів навіть тобі показувать, щрб не хвилювать. Але тепер треба, щоб ти прочитала. Все одно.

Софія. (Тривожно.) Нічого з ним не сталось?