Вона нечасто бувала там. Хіба тоді, коли дозволяли подивитися телевізор, чи на зимові свята, чи як у когось із домашніх траплявся день народження. Ось тоді батьківську кімнату нарешті прибирали, складали диван, на якому мама і тато Вітя спали, а з кухні вносили великий стіл.
Скинувши портфель на підлозі у передпокої, Леся слухняно рушила за татом Вітею. У кімнаті, як завжди, панував напівморок. Важкі завіси сливового кольору щільно затуляли вікна, диван стояв розкладений, а постіль розстелена. Лесині худенькі ніжки у білих шкарпетках м’яко ступили на брудний коричневий килим із незрозумілим візерунком.
— Отам, — тато Вітя показав рукою у віддалений куток спальні, де височів відсунутий від стіни сервант.
Тільки тепер Леся помітила, що в кімнаті бракує місця. Раніше шафа і сервант з блискучого лакованого дерева стояли вздовж стіни, а зараз їх посунули, відгородивши куток. Кришталевий сервіз на скляній поличці поблискував у дзеркальній ніші серванту.
Леся підвела погляд на тата Вітю. Темне кучеряве й трохи задовге волосся кидало тінь на його обличчя, але під пишними вусами розпливалася задоволена посмішка. Кивком голови він дав їй знак іти далі, навіть легенько підштовхнув у спину. Кілька несміливих кроків, і ось уже Леся зазирає за шафу.
— Що це? — зачудовано питає вона тата Вітю.
— Твоя кімната, — з помітним самовдоволенням відповідає чоловік.
Із роззявленим ротом Леся оглядає розкладене крісло, яке раніше стояло біля журнального столика, а тепер слугуватиме їй ліжком. До стіни на металевих кутиках прикручено невеличку міцну дошку, над нею ще одна, а під ними — табуретка з кухні.
Леся присіла.
— Тут робитимеш уроки, — постановив тато Вітя, затуливши собою прохід між шафою та стіною. — Скоро до нас переїде дядько Петро, він житиме з Дімою.
Згадавши Петра, чоловік до хрускоту у пальцях стиснув кулаки. Лесю не здивувала така реакція — тато Вітя не надто любив старшого маминого брата.
Так сталося, що дядько Петя розлучився з тіткою Ірою і тепер йому ніде жити. Раніше він часто бував у них вдома, завжди мав цілу купу веселих історій, які міг до пізньої ночі розповідати. А ще грав на гітарі. Саме дядько Петя навчив Дмитра його перших акордів й на чотирнадцятиліття подарував хлопцеві акустичну гітару з львівської «Трембіти».
Тато Вітя потягнувся рукою до невеличкої пластмасової бра над саморобною партою, і Лесину «кімнату» залило тьмаве жовте світло. Дівчинка досі мала трохи збентежений вигляд. Тоненькі губи тремтіли. Прозорий погляд великих, мов намальованих оченят бігав туди-сюди, ніби обмацуючи «кімнату».
— Поки вкрутив «сороківку», — сказав він, кивнувши на бра, — викрутив з лампи над бабиним ліжком, їй воно без потреби... З получки купимо щось краще.
Леся роззирнулася й заусміхалася. Русяве волосся, зібране у хвіст на потилиці, затріпотіло хвилями.
— Як у Гаррі Поттера! — із захватом мовила вона.
— Ага, — погодився тато Вітя, — тільки не комора під сходами, а таки шмат справжньої кімнати.
Минулого тижня вони з мамою і татом Вітею знову переглядали фільм «Гаррі Поттер та філософський камінь».
— Класно! — дівчинка аж сяяла від радощів.
Бліде дитяче личко вкрив рожевий рум’янець, а неслухняне пасмо волосся, яке вибилося з хвостика, впало на очі. Леся похапцем прибрала його рукою, заклала за вушко й підвела погляд на чоловіка. У прозорій блакиті її очей палахкотіло щастя, ніби хтось раптом запустив святкові феєрверки. Тато Вітя ледь помітно всміхнувся, а тоді склав руки на грудях, відкашлявся і сказав серйозним тоном:
— Тільки не забувай про правила...
— Як мишка, — Леся кивнула і дала зрозуміти, що правила їй відомі.
— Ані звуку, — наголосив він. — Особливо, коли ми спимо, або коли в нас гості. Втямила?
— Так, тату, — покірно відповіла вона.
Леся підвелася з табуретки й пішла по речі — кілька книжок, зошитів та альбом для малювання. За мить вона все ретельно розставляла у своїй крихітній «кімнаті». Почесне місце зайняли три книги про Гаррі Поттера (четверту частину чекала до дня народження, тож поки раз за разом перечитувала попередні) і рекламний плакат до фільму «Гаррі Поттер та в’язень Азкабану». Третя книга й фільм наразі були її улюбленими. Чому? Та тому, що у хлопчика, який вижив, з’являється хрещений батько. Гаррі нарешті матиме родину. Щоразу, як Леся згадувала Сіріуса Блека, в її серці розтікалося топленим шоколадом тепло.
За кілька хвилин тато Вітя влігся на розкладеному дивані перед телевізором, а Леся принесла до «кімнати» портфель і сіла робити домашнє завдання. Було приємно думати, що тепер старший брат її не проганятиме, відтак більше не доведеться вчитися на кухні або в коридорі на підлозі. Хоч місця тут бракувало, шумів телевізор, а батьки курили просто в кімнаті, однак писати за цим столиком було зручніше, ніж на підлозі.
