— Ха-ха-ха, його не оберуть… Ось вони в мене де! Та це такі ж абверівці, як ми з вами. І на чолі губернських комітетів наша агентура, і на чолі окружних. Ми їм — гроші, вони нам — інформацію. Та ще й у гестапо заробляють. А ви: «не оберуть!». Накажу — і дадуть вам яке захочете місце. Навіть не рядовим членом візьмуть, а заступником Кубійовича.
Жити вам, ручуся за те, буде непогано: велике й красиве місто, чарівне жіноцтво. Нагородами теж не обмину вас. А там, у Візера, тепер нелегко. Йдуть бої. Тяжкі. Ви самі доповідали мені про бачене в дорозі. Агентура, з якою вам доведеться працювати, теж не з кращих: переважно карні злочинці. Погоджуйтесь, лейтенанте. Я вас відрекомендую фон Вернеру. Він поклопочеться у Канаріса, і все буде полагоджено. Згода?
— Дозвольте подумати!
— Гаразд! О сімнадцятій годині принесете письмовий звіт і дасте відповідь. Сподіваюся, ви зробите розумний вибір.
Було над чим замислитись. Щира це пропозиція чи ще одна перевірка його відданості рейху? Куди, мовляв, поверне він у гострий момент: до власного благополуччя чи небезпечного фронтового життя?… Висновок зробив такий: пропозиція — щира. Зрештою, йому пропонували роль карателя власного народу. Коли він погодиться — нічого нелояльного з погляду правовірного націонал-соціаліста не міг би побачити в цьому сам Гім-млер. Але де можна більше зробити в інтересах боротьби з фашизмом? От що треба було обміркувати. І він дійшов висновку: все-таки у розвідці. Хай на посаді ад'ютанта Бізанца йому вдалося б урятувати десяток-другий антифашистів з таборів і в'язниць… А там, на фронті, проникаючи у військові таємниці вермахту, таємниці, знаючи які, командування Червоної Армії може впливати на хід бойових дій, — він допомагає добиватися перемоги з меншими втратами. І хоч ніколи, можливо, військова статистика не підрахує, скільки тисяч і тисяч синів врятувала радянським матерям пильність і мужність розвідників, він, Клинченко, знає, що дуже багато. І в цій найблагороднішій і найгуманнішій місії буде і його вклад.
Вручаючи о п'ятій, як домовлялися, звіт, він першим продовжив ранкову розмову:
— Гер майор, спасибі за ваше добре ставлення до мене. Нелегко було мені прийняти рішення. І все ж воно тверде: на фронт! Розвідка для мене — справа вже звична. Крім того, як я казав вам, у мене є особисті рахунки з більшовиками. Там, на сході, я буду ближче до своїх кривдників.
— Жаль, — озвався Візанц, — але я високо ціную й те, Що ви не пасуєте перед труднощами. Прекрасна характеристика для офіцера. їдьте, і хай вам щастить. Накажу відправити вас літаком. Фронт у районі, в який ви полетите, схожий на листковий пиріг: шар наших, шар червоних. Корисно згори подивитися. Привезете цікаву інформацію — будете ще дорожчим гостем. Уночі — виліт.
На світанку транспортний літак абверу з авіазагону майора Гартенфельда, створеного спеціально для обслуговування «штабу Валлі» і закидання агентури в радянський тил, приземлився на вигоні край села. Від солдатів невеликої аеродромної команди, що обслуговувала льотний майданчик, Клинченко і Войцехівський дізналися, що село зветься Мала Виска й розташоване за п'ятдесят кілометрів на північний схід від Кіровограда. А де міститься військова частина з номером польової пошти 00723 «Б», вони не знають. Відомо їм тільки, що на протилежній околиці села розташований якийсь штаб. Охороняється він фельджандармами й наближатися до того району у військовій формі стороннім забороняється, щоб не демаскувати його.
— Ми там ніколи не буваємо, — вів далі один з солдатів, якого Клинченко почастував сигаретою, — але звідти майже завжди за пасажирами літаків, які тут сідають, приходять авто. Може, приїдуть і за вами…
Вже з цього Микола зрозумів, що після довгої відсутності потрапив «додому».
І справді, незабаром за ними приїхав ад'ютант Візера. Ще дорогою він розповів, що дзвонив Бізанц і полковник Візер дав згоду на представлення лейтенанта Козаченка до нагородження Залізним хрестом, що їх організація зветься вже не абверштелле Краків, а абвергрупа-103. Її завдання — вести розвідку й контррозвідку для 1-ї танкової групи, яка є головною ударною силою групи армій «Зюйд» («Південь»),
Про все це Клинченко знав уже від Бізанца та Оберлендера і навіть встиг передати Центрові. Та базікання ад'ютанта все ж являло інтерес: в абверштелле Краків цей офіцер мав прізвисько «Лакмусовий папірець», бо завжди точно відбивав настрої Візера, його ставлення до підлеглих. І це давало Клинченкові підстави зробити висновок, що ним у штабі абвергрупи-103 задоволені.
Дійсно, прийом у Візера, а особливо у Долла, перевершив усі сподівання. Полковник повідомив, що призначає його консультантом розвідшколи. Жоден з підготовлених агентів не може бути посланий у радянський тил без попередньої розмови з лейтенантом Козаченком.
— Бо ви, пане Козаченко, найкраще серед нас знає те і довоєнну і нинішню обстановку в тилу противника.
