Вони домовилися: сьогодні вночі Павла викличуть до комендатури, звідти перевезуть до штабу абвер-групи. В розмові з майором Альбрехтом Астров повинен сказати правду про своє минуле, бо воно може бути відоме абверівцям з обставин, за яких він потрапив у полон. Спитає майор, безумовно, що примусило його погодитися стати агентом німецької розвідки. На це треба відповідати так:
«Той докер у порту довів мені, що німецька армія — непереможна. Війну Ради програли. Лишається одне — служити переможцям. І з голоду теж умирати не хочеться. Якщо добре годуватимуть, я згоден виконати перший-ліпший наказ німецького командування. Тільки досвіду в розвідці не маю. Повчитися б…»
— Зі мною ти зустрінешся обов'язково, — пообіцяв Микола. — Всі, кого перекидають через лінію фронту, дістають в мене консультацію. На всяк випадок запамятай: в Астрахані (а доручення тобі дадуть саме туди) з'явишся до обласного управління НКВС. Докладно, до найменших подробиць доповідатимеш, за чим тебе німці прислали. Там скажуть, що робити далі.
— Хіба мені повірять?
— Повірять! Про тебе вже там знатимуть.
— Зуміли вибрати, — вперше почув Клинченко від Альбрехта слово похвали. — Агент кмітливий. У цьому севастопольському училищі на нього дарма часу не витрачали. Повчіть ще його індивідуально азів розвідки. Сподіваюсь, зондерфюрер буде задоволений.
— Хіба ви його не до майора Долла відряджаєте?
Альбрехт усміхнувся.
— Відстали, лейтенанте! Доки ви були вантажником, майор Долл встиг очолити спеціальну частину і став зондерфюрером. До речі, ви зможете особисто його поздоровити. Відвезете свого нового вихованця до Елісти й самі відрекомендуєте зондерфюрерові. Задоволені? Це вам нагорода за матроса.
— До Елісти? — знову здивувався лейтенант. — Там же червоні!
— Ні, Еліста вже наша. І вся влада в столиці Калмикії належить Доллу. Непогано мати таких знайомих. Га? Кажуть, що колишні феодали, а по-їхньому зойсанги, і авторитети буддистського духовенства Калмикії надіслали фюреру телеграму: дякують за Долла. Отто ж колись був нашим резидентом у Лхасі, прекрасно вивчив тібетську мову і всі тонкощі буддійської релігії, обряди. Одне слово, з «колишніми», як кажуть червоні, він прекрасно порозумівся. Диви — стане там імпера: тором. Ось тобі й Долл! Правду кажучи, я його недооцінював. Але адмірал Канаріс знає, що робить.
І схаменувшись, що дозволив собі захопитися й повести з підлеглим, та ще не з німцем, розмову в неофіційному тоні, тут же підвівся, даючи знати, що аудієнція закінчена. Сухо додав:
— Отже, займіться новим агентом і через тиждень маєте доповісти мені про свою і його готовність до подорожі.
Ці дні пішли на ознайомлення Астрова з елементарними азами конспірації й зубріння розвідувальної інформації, яку новий помічник мав передати в Астрахані Для переадресування Центрові. Войцехівський був відрекомендований Павлові, як близький друг, без згадки, однак, що й він — радянський розвідник.
Астрову дістали морську форму. Він мав узяти її з собою, а з'явитися перед очі зондерфюрера в уніформі німецького солдата.
Клинченко проінформував Центр про появу третього розвідника і попросив повідомити Астрахань.
Нарешті все було готове. Вилетіли в темряві, щоб уникнути зустрічей з радянською авіацією. Десь далеко-далеко внизу промайнули азовські береги, Дон, донські й приволзькі степи. Вранці прибули до Елісти. Вже з того, що зустрів його на аеродромі офіцер, який приїхав у новенькому «оппель-капітані», персональній машині зондерфюрера, і повіз прямо на квартиру до Долла, Клинченко зрозумів, що в неофіційній обстановці він, як і раніше, може бути з Отто на «ти».
Побачення вийшло справді дружнім. Наказавши погодувати Астрова на кухні, зондерфюрер запросив Миколу до вітальні, де їм прислуговував якийсь немолодий уже тип у білій куртці. В інших кімнатах тинялись якісь молодиці. З усього видно було, що Долл зажив на широку ногу і тримав багато челяді.
— В мене й зупинишся, — не запросив — наказав господар Клинченкові. — А твого агента поселимо на одній спеціальній квартирі без права виходити в місто. Не треба, щоб його бачили.
— Прошу лише пояснити йому, в чому справа, і поводитися з ним найкоректніше. Перший раз засилається — хай піде з добрим настроєм. І перевіряти теж більше не треба. Я взяв його прямо з табору, допитував сам майор Альбрехт. Усе в порядку. Не залякайте хлопця — попередив Микола, добре пам'ятаючи «перевірку», яку сам пройшов у Грубешові.
За своїм звичаєм зондерфюрер уже за сніданком добре набрався, бо був тепер сам собі паном, і ніхто його, принаймні в Елісті, не контролював.
Кількома обережними запитаннями й спогадами про сумісну службу гість навів Долла на потрібну тему.
— Запанів ти, Отто, але, спасибі, старих товаришів не забуваєш. Я просто-таки зворушений твоїм прийомом і дуже радий за тебе. Альбрехт зізнався мені, що недооцінював тебе. Він мало не луснув із заздрощів, коли почув що зустріли тебе тут поважні люди…»
