— Бо Дроздов усе життя шука п'єзокварц... Лише п'єзокварц... І помічає лише те, що пов'язано з цим оптичним кристалом. Ви думаєте, тільки в фізиці чи медицині вузька спеціалізація? Ми, геологи, слава богу, теж не пасемо задніх... Веду пошук вугілля чи нафти, пройду по діамантах і не нахилюся. Хіба що наступного разу те місце подалі обходитиму... Агат?.. Турмалін?.. А що це таке?.. З чим їх їдять? Памір бідний на коштовне каміння! Хто це сказав? Ходять лише по долинах, землю носами риють, вгору глянути ніколи. А жолуді — над головою висять. Над головою, шановний!.. Є в мене думочка... Ідейка одна... От перейду працювати в «Кварцсамоцвіт» — спробую відімкнути цю скриньку. Так що років за два запрошую вас на Зор-Бурулюк...
Аж тепер я зрозумів, що він поїхав з нами не випадково.
— Ви що, й справді хочете перейти в «Кварцсамоцвіт»?
— Є така думка.
— А візьмуть?
— Ви про мої ноги? — спитав жорстоко.— Три роки тому просився — відмовили. Саме через ноги. Як ти, мовляв, по горах ходитимеш. Тут он фізично здорові сезон не витримують, а ти ж каліка...
— Ну, який ви каліка! Дай боже здоровому за вами угнатись!
— А я тепер не з голими руками до них появлю-' я — золотце їм принесу,— мов і не почув мене Анатолій.
— Ви знайшли золото?
— Знайшов. На семитисячнику. Така акуратна медалька, на стрічці муаровій. За найскладніше стінне сходження. На всесоюзних зборах.
— Що ж ви не показали?!
— А навіщо вона вам? Для колекції вашої непридатна. Ви ж, наскільки мене не зраджує пам'ять, цікавитесь лише агатами.
Та його глузливий тон зараз на мене не діє.
— І ви підіймались на семитисячник? 3 вашими ногами?
— Було таке діло.
— То ви що, альпініст?
— Теж, здається, вгадали.
— Ви не образитесь, як я вас ще про щось запитаю ?
— На вас, Анатолію Андрійовичу? ІЦо ви! — Знову насміх у голосі. Ну, й колюча ж людина!
— Стоп своїх... ви коли позбулися? На семи-тисячникові?
— Ні, не на семитисячнику — одніс трохи нижче. На Ключевську. Є така сопочка на Камчатці, може, чували?
Чував! Хто не зна про Ключевську сопку — славетний вулкан на Камчатці!
— Ви що, жили на Камчатці? .
— На Камчатці не жив — на Камчатку свої стопи одвіз. Молодий був, дурний, от і здались вони зайвими... А чи не час нам трохи поспати? Врахуйте: Дроздов підніме усіх удосвіта.
Звісно що час. Але я ще довго не можу заснути: думаю про Анатолія.
Думаю про Анатолія. Весь час думаю про Анатолія. Хоч, здається, з часом ця думка потроху
