Доктору набридло клацати, вин мене запитуе: "Ти хто е? Призвище, звання, батальйон?" Ну я, спершу, хотив продовжувати глухим прикидатися. Потим виришив тупим позначитися. Слух-то параметр медичний, а ось голова - предмет темний. Там пиди розберися. "Михай я", кажу, "Водий. Тильки з якого батальйону - не памьятаю. На машини було написано, а её розирвало." Доктор кивае, и пану Гжегошу на мене рукою махае: "Точно контужений. Шок, дезориентация, часткова втрата слуха и ясности мысли. Такого тепер тильки в обоз."
Пан Гжегош сливовици намахнув, - Михай налил еще, - И каже: "Не треба його в обоз. У мене на заводи знайомй е. Я йому рекомендацийний лист напишу. Раз водием був, значить технично грамотний. А на заводи таки потрибни." Отримав я рекомендацийний лист, довидку и поихав в Пловждецьк. И там, спершу, водием, потим стрильцем-спытатилим влаштувався... Ось тоди я з усього настрилявся и интерес до цией справи у мене прокинувся. Конструктором хотив стати, та вийна закинчилася.
- А как это связано?
- Вона для нас не те щоб добре закинчилася. Знову земель втратили. И вси почали винуватих шукати. А так само не бувае, щоб винни були те, хто у влади. Ось и призначили винуватыми припольцив та жидив. Пловждецький завод - вийськовий, так що ни про яке припольце -конструктора мови йти не могло. Я свои розробки начальству подавав, а у мене их один вкрав и за свои видав. Премию отримав. Я його запитую: "Та як так?"А вин мени в обличчя смиеться. Ну я осерчав, думаю: "Буде тоби, собака, премия...". Сказав йому, нибито в серцях, що у мене ще краще розробка е. Тильки, писля такого, я её йому не покажу. А потим два тижни наверх, пид кран лазив, ниби там у мене схованка. Вин це помитив и полиз шукати. Там-то його напругою и ебнуло.
- «Напругой»? Ты ток, что-ли, врубил?
- Що на крани проводи худи давно вси знали и начальству талдычили. Ось як один з них пидсмажився - тилько тоди миняти стали. А мене на роботи взагали не було. Тому на мене пидозра навить не впала. Але все одно рик по тому вигнали, як неблагонадийного. Блукаю по мисту, думу думаю, тут глядь - Стець! Живий! Я питаю: "Гаврило то ти, чи що?!" Вин мени: "Я!". Я його питаю: "Ти як тут очутився?". А вин мени: "А ти як? Тебе ж мертвим визнали?" Я кажу: "Як мертвим?". Вин мени такий: "Машину рознесло, думали що и тебе разом з нею. Я довидки про тебе наводив писля вийни, а мени: "Загинув вин"."
Ну здорово, думаю, мало того, що безробитний, так ще й мертвий. Тепер точно никуди не визьмуть. И кажу Стецу: "Робота е?". А вин мени: "Розпитаю". Потим ми з ним в шинку випили, я у нього грошей зайняв и дали пишов. Виришив до батька дийти - думав може вин як то допоможе. А мене навить на пориг не пустили. Прямо у воротах загорнули. Видийшов дви вулици, тут на мене два жлоби налитають и починають так бити, що я розумию: «Вбивають!»
Потим раз - втекли кудись. Пиднимаюся, дивлюся - Стець з хлопцями. Каже: "Пощастило тоби, що ми повз проходили. Ти чого такого накоив, що тебе так пиздят?" А я знати не знаю. Кажу: "Та начебто ничого... Ось - до князя Корецького ходив. Думав, мож допоможе якось?". Стець усмихаеться: "Ну ти и дурень." Я йому: "Чому дурень? Ти ж сам пропонував до нього йти?". А Стець мени: "То я ранише пропонував, бо не знав усього. А тепер знаю. Князь у Сейми засидае. Йому байстрюк такий зараз не те що не потрибен - небезпечний. Розмови пидуть - його з Сейму попросять. Ось вин и пидислав своих холуив щоб тебе вбити." Ну думаю: "Взагали здорово. И що тепер робити?" А Стець мени: "Пишли з нами - я тебе з Сучко познайомлю. Може на що згодишся."
- Сучко? Интересная фамилия…
- Дуже. Приводять вони мене в будинок, виходить це самий Сучко, инши навколо сидають и запитують: "Хто такий? Звидки родом? Навищо прийшов?". Ну я, як е, все видповидаю, що кликати Михаем. Призвище по батькови «Корецький», по матери «Доля», бо батька мене не визнавши. Сам з Тернивцив, Стець пидтвердить, вин же мене сюди и зманив, а потим така пляска почалася, що краще б я з дидом коней кував. А конкретно до них я прийшов тому, що роботи немае и не передбачаеться, бо дивляться на мене як на собаку останню. Сучко кивае, и каже: "Ось це вирно. Ось тут ти сам горя сьорбнув и тепер розумиеш, що треба нам незалежнисть. Щоб не чужи, а ми сами соби господа були."
Загалом, гладко стелив. Я перейнявся, тим бильше що им якраз людина, в зброи та машинах розумие, був потрибний. Став я в их организации техником. Зброю лагодив, обризи робив, автомобили ремонтував. Гроши у них водилися, так що мени сарайчик зняли, де у мене, для увази, майстерня була слюсарна. Добре я тоди в ний заробатывал...
Михай со вздохом закатил глаза вспоминая те счастливые времена. Судя по всему, такая жизнь ему была по душе куда больше, чем выпавшие на его долю приключения.
