У цьому життєствердному романі поєднано все, що тільки можливо: подорож двадцятирічного американця сучасною Україною, історію єврейського містечка, знищеного під час голокосту, листи не дуже грамотного юного одесита-перекладача про наше сучасне життя (як його собі уявляє автор-американець). З пожовклою фотографією в руках головний герой роману вирушає до далекої, незнаної України, аби знайти людину, яка врятувала його дідуся в роки другої світової війни. Його супутники — ровесник з Одеси, «сліпий» дідусь та пес Семмі Дейвіс Молодший-Молодший. Ця феєрична та непердбачувана подорож обертається на шлях до себе, на пошук відповіді на одвічні питання.
ПРОСТО Й НЕМОЖЛИВО:
Присвячую своїй сім'ї
За паспортом я - Олександр Перцов. Але всі другани кличуть мене просто Алекс, бо так набагато легше вимовити моє законне ім'я. Мама мене називає «Льоша-не-нервуй-мене», бо я постійно дію їй на нерви. Якшо хочете знати, чому я так її нервую - то це тому, шо вічно десь лажу з друзями й сію направо-наліво грошовими знаками та роблю ше багато такого, шо може її нервувати. Батя взяв собі за звичку кликати мене «Шапка» - через мою песцеву вушанку, яку я носив би навіть літом. Ну, тепер він уже мене так не називає, бо я його наполегливо попросив перестати. Таке прізвисько здавалося мені якимось дуже вже дитячим, а я звик вважати себе крутим і креативним пацаном. У мене є купа дівчат, можете мені повірити, і кожна з них називає мене якось особливо. Одна каже «Манюня». Це не тому, шо я малий, просто вона дуже про мене піклується. Інша називає мене «Ніч-без-сну». Доганяєте чому? Є ше одна дівчинка, яка кличе мене «Грошзнак». Бо я постійно сиплю перед нею фінансовими асигнаціями.
За це вона на задніх лапках бігає. Ше маю молодшого брата, який називає мене просто «Алік». Це мене не дуже вставляє, але сам брат - класний, і тому все о'кей - я дозволяю йому так на мене казати. Його самого звати Ігорчик, але Батя кличе його «Роззява», бо той вічно у шось улізе. Пару днів тому поставив собі під оком фінгал - невдало пікірував біля стіни. Ше вам може бути цікаво, як звати мою сучку, її собаче ім'я - Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, оскільки Семмі Дейвіс Молодший - улюблений співак мого Дєда, а це сучка-поводир, і вона не моя, а Дєдова - це він вважає себе сліпим, не я.
Мене привели на світ 1977 року, як і героя цієї історії. Якшо чесно, то життя моє - нормальне собі життя. Як я вже казав, викидаю багато приколів сам і з іншими; але все це стандартні фішки. Мене вставляють американські фільми. Вставляють нефи, особливо Майкл Джексон. Вставляє сипати бабками в центрових нічних клубах Одеси-мами. Мені подобаються машини типу «ламборджині кунташ» і капучіно. Багато дівчаток хотіли б мати зі мною плотські справи в різних хороших тусовках, у «Ромашці», «Веселих горках» чи в «Бодігарді». Хочете знати, чому стільки дівчат за мною вмирають - через мою унікальну персону. Я простий і страшенно прикольний - а все це забойні речі. Але я знаю купу людей, які тащаться від швидкісних машин і нічних клубів. А тих, хто любить Легкий Ненав'язливий Флірт (який завжди закінчується липкою підстилкою) не порахуєш і на всіх пальцях рук і ніг. Багатьох сьогодні звуть
Алексами. Тільки в моєму домі таких ше троє! Тому я з таким запалом підхопив ідею поїхати в Луцьк у ролі перекладача для Джонатана Сафрана Фоера. То була суперова можливість.
Я розпрекрасно закінчив другий рік англійської філології в універі, шо дивно, бо мозок мого прєпода був переповнений всяким лайном. Мама так пишалася мною, навіть сказала: «Льоша-не-нервуй-мене! Я така рада за тебе». Я зразу спитав її, чи не купить вона мені за це справжні шкіряні штани, але вона скривилася: «Оці колготки?! Ніколи!» Батя теж пижив-ся. Він зразу: «ШАПКА!», - а я йому, - «не називай мене так», - а він мені, - «Алекс, мама так тобою пишається».
Моя мама дуже скромна жінка. Дуже-дуже скромна. Вона паше в маленькому кафе, годину їзди від нашого дому. Подає клієнтам їсти й пити. Каже мені: «Я теліпаюся годину автобусом, шоб весь день робити те, шо ненавиджу. Знаєш нашо? Заради тебе, Льоша-не-нервуй-мене! Колись і ти будеш робити для мене те, шо ненавидиш. Це й називається сім'я». Єдине, шо вона ше не просікла, так це те, шо я вже давно роблю для неї багато того, шо ненавиджу. Слухаю, як вона до мене говорить. Не нарікаю на свої мінімальні кишенькові. А я казав, шо й близько не нервую її так, як би мені хотілося? Нє-а. Не роблю всього цього, бо ми - одна сім'я. Стараюся дотримуватися decencies. Так казати я навчився від героя цієї книжки. Не роблю цього, бо я не big fucking asshole. Ше одна фраза, якої він мене навчив.
