«Несмотря на сдачу ввиду амнистии многих бандитов и главарей, обстановка продолжает оставаться накаленной. Десятки организаций и шаек отказываются сложить оружие. Только в Чигиринском и Черкасском уездах по предварительным данным насчитывается несколько тысяч бандитов ярко выраженной националистической окраски. Возникла необходимость значительного расширения сети осведомителей и секретных сотрудников из числа амнистированных, которые хорошо знают обстановку и могут входить в контакт с бандитами. Председателю губчека тов. Моздревичу предлагается незамедлительно усилить осведомительный аппарат Чигиринщины за счет других уездов и вербовки новых агентов.
Моральное состояние и боеспособность красных частей оставляет желать лучшего. Следует прекратить и строжайше пресекать насилие над мирными гражданами, которое провоцирует недоброжелательное отношение местного населения к соввласти.
На зимний период ввиду замерзания воды в пулеметах и отсутствия глицерина предлагается выдача пулеметчикам спирта, предварительно отравив таковой по известным причинам…
Начгубучастка Комбриг 21 Понеделин.
Военкомбриг Егоров.
Наштагубучастка Шельхман».
(Із наказу по Кременчуцькій губернській дільниці
від 26 листопада 1921 року.)
Мудей ішов тихим кроком і, видно, шельма, дрімав, бо не любив ледачого ходу, а Ворон притримував повід, сам ще не знаючи, куди йому спершу звернути. Кортіло раніше добутися до свого гніздовища в Лебединському лісі, побачити, хто з його хлопців уцілів після тієї катавасії під Старосіллям, та й себе показати, бо чутка пішла, що не розминувся зі смертю. Он і Дося очам не повірила, уздрівши його живого, на радощах подарувала свою шапку, що пахне дикою орхідеєю, кадилом духмяним, Досею і… минулою ніччю. О, то ще та бестія!
До Лебединського лісу — то так, туди йому й лежала дорога, але заразом підкралась охота прогулятися Холодним Яром. Та заодно, може, глянути хоч одним оком на «Мотрю»[*], чи не зібралися там зимувати бурлаки[*]?
Ворон не став розпитувати Досю, де на цю зиму рили землянки (а рили нові неодмінно після того, як заломилися навіть отамани й чимало козаків пішло на амнестію), — не годилося дознаватися про місце зимової оселі тим, хто тут не лишався до весни. А хто був дуже цікавий — міг схопити кулю тільки за це, хоча й не мав злого умислу. Тож і Дося, либонь, не знала, де саме холодноярці пішли під землю, а могла, бестія, й знати — що їй, як вона здатна в одну ніч побувати і в Холодному Яру, й на Ірдинських болотах, і… в хаті сліпої Євдосі з її ворожбитськими чарами. Причому навіть сліду по собі не лишила, Ворон ніде не нагледів відбитків копит її легкого, як тінь, коня, мовби і він разом із Досею пройшов над снігом і над болотом. Зосталася лишень ця дика гіркаво-солодка пахощ, що досі гуляє у нього на губах і під шапкою…
Він дістав кисет, скрутив довгу товсту цигарку ще з того самосаду, що йому підсипав Вовкулака незадовго до їхнього бою під Старосіллям. Добрий тютюнець трапився, продирав до печінок, а не розійшовся досі тому, що майже місяць Ворон не курив, поки Євдося повертала його з того світу. Він креснув сірником, глибоко затягся, відчуваючи, як злегка паморочиться голова.
Трохи відвик од міцного диму, та хай — переб'ємо цей грішний дух ворожбитської ночі, сказав собі Ворон. Спом'янемо краще козака Вовкулаку, що знався на доброму тютюні, нічних багаттях і таємницях смерті…
Ворон ще тоді, у загоні Гризла, швидко вгадав, що в цьому хлопцеві з хижим ротом причаїлася якась підспідка, котра не давала йому спати. І тільки недавно, коли вони збиралися на чергове «погуляння багатими селами» з червоним прапором, Вовкулака при нічному багатті сам виповів Воронові свою таїну. Ніби передчував загибель і хотів висповідатися.
…Його молодший брат був красенем на всю Звенигородку.
