Перший твір Франсуази Саган, який прославив авторку і був перекладений на багато мов світу
Поль Елюар «Саме життя».
(Переклад Михайла Москаленка.)
Це дивне почуття, що затопило мене солодкою млостю, я не зважуюсь назвати гарним і суворим словом — печаль. Це почуття таке повнокровне і таке егоїстичне, що мені соромно за нього, а печаль завжди видавалася мені шляхетною. Я ніколи її не знала — почувала звичайно нудьгу, жаль, зрідка докори сумління. А тепер щось огорнуло мене ніжно-тремтливе, наче шовк, відмежовуючи од інших людей.
Того літа я мала сімнадцять років і почувалася безмежно щасливою. «Рештою світу» для мене був мій батько та його коханка Ельза. Мушу одразу ж дати потрібні пояснення, щоб ця ситуація не видалася декому дивною. Мій батько мав сорок років, минуло вже п’ятнадцять років, як він повдовів. Це був молодий іще чоловік, сповнений життєвої енергії, привабливості, і коли два роки перед тим я вернулась додому з пансіону, то відразу зрозуміла, що він має коханку. Трохи довше мусила звикати до думки, що коханки в нього міняються двічі на рік! Та незабаром його чарівність, нове для мене безтурботне життя, мій погідний настрій примирили мене з цією думкою. Батько був людиною легковажною, одначе справною на службі, скоро запалювався і так само скоро втомлювався, подобався жінкам. Я швидко його полюбила всією душею, бо він був добрий, шляхетний, життєрадісний, а крім того, дуже мене любив. Не уявляю собі кращого і веселішого друга. На початку того літа він був навіть такий ласкавий, що спитав мене, чи не завадить мені під час канікул присутність Ельзи, його теперішньої коханки. Я могла тільки схвалиш його задум, бо знала, що йому потрібні жінки, а крім того, Ельза зовсім би нам не заважала. Висока рудоволоса дівчина, трохи вульгарна, але вже трохи обтесана, Ельза працювала статисткою в кіностудіях або в барах на Єлісейських Полях. Була мила, доволі проста і без особливих претензій. А взагалі ми з батьком несказанно тішилися, що їдемо на відпочинок, і навіть гадки не мали щось обговорювати. Батько винайняв на узбережжі Середземного моря велику чудову білу віллу, розміщену осторонь гамірних шляхів; ми вже заздалегідь мріяли про неї, як тільки настали спекотні червневі дні. Вілла стояла на розі, високо над морем, була захована від дороги сосновим гайком; стрімка стежка вела від неї до маленької золотавої затоки, оточеної рудуватим скеллям. Там плюскотіло море.
Перші дні були чудові. Цілі години ми лежали на пляжі, знеможені спекою, поволі вкриваючись здоровою засмагою; лише в Ельзи шкіра червоніла й злазила, завдаючи їй жахливого болю. Батько робив ногами якісь складні вправи, щоб зігнати маленьке черевце, яке вадило його донжуанським намірам. Вже з самого ранку я не вилазила із свіжої прозорої води, поринала з головою, плавала метушливо, втомливо, щоб змити з себе весь бруд і порохняву Парижа. Я простягалася на березі, брала жменю піску і поволі просіювала його між пальцями ніжно-жовтавим дощиком, думала, що так само збігає час, що це звичайнісінька думка і що такі думки приємні. Було літо.
