Він запосміхався, а я пішов до себе в кімнату, закрити зомбі і забрати папери для відрядження (може, вдасться переконати місцеве начальство проставити усі печатки оптом, щоби не ходити вдруге). Тішило, що михандрівський нагляд навіть у Свята працює з дев’ятої. Які працелюби! Чим вони взагалі можуть тут займатися?
Наступні півгодини шофер зосереджено керував вузькими, мощеними ще за інквізиції вуличками, а я морщився і намагався не прислухатися, як надривається погано відрегульований мотор. Треба буде похімічити під капотом, виключно зі співчуття — машину же просто вбивають.
Поліція в Михандрові займала акуратну одноповерхову будівлю, затиснуту між готелем і лікарнею. Зліва від дверей одна попід другою висіли три таблички: «Кримінальна поліція міста Михандрова», «Відділення НЗАМПІС міста Михандрова» і, чомусь, «Михандрівське товариство захисту тварин». Спочатку я здивувався, як вони всі там поміщаються, але коли відкрив двері, все стало зрозуміло: у крихітному офісі за єдиним письмовим столом сидів, судячи за таблички, лейтенант Рудольф Кларенс, одноосібний начальник всього-всього-всього і при цьому (тут я підозріло втупився в чиновника) ініційований білий. Фініш! Це який же геній здогадався довірити «нагляд» білому магу? Цікаво би взнати, хто в них тут працює в «очистці»…
Я закрив очі і почав рахувати до десяти, ні, краще до двадцяти. У мене було таке відчуття, що мій улюблений вчитель зумів знайти мені заняття на всі Свята.
— Отже, — абсолютно спокійно сказав я десь через хвилину, — які у нас проблеми?
А те, що в такому місці точно є проблеми, було зовсім очевидно.
— Е-е, — дезорієнтований лейтенант намагався згадати, з чого збирався почати знайомство, потім засяяв: Рудольф Кларенс!
— Томас Тангор.
Ми потисли одне одному руки, поки я боровся з відчуттям нереальності всього, що стається навколо. (Білі захопили світ, вони всюди!)
— Ви не уявляєте, які ми раді вашому прибуттю! Ми вас так чекали, так чекали, я тричі їздив у головний офіс і особисто подавав рапорти, але старший координатор Аксель так нетерпимо ставиться…
Я мужньо не застогнав:
— Давайте спочатку обговоримо справи!
Він з готовністю кивнув і втупився у мене. Помовчали.
— Так що ж конкретно у вас сталося? — Не витримав я.
— А вам хіба не пояснили?
— Будемо вважати, що я бажаю знати все з першоджерела.
— Це дуже мудро, — погодився він, пойорзав на стільці і почав, — все почалося рік тому, після скандалу: НЗАМПІС розслідував самогубство випускника михандрівського інтернату, і в ході слідства виявилося, що за останні вісім років на себе наклало руки дванадцять колишніх учнів. Всі — білі.
Голос лейтенанта зірвався від хвилювання, а мої брови нестримно поповзли догори. Самогубство білого — виключно рідкісне явище. Ну, спитися, ну збожеволіти, це у них запросто, але щоб руки на себе накладати, такого майже не буває.
— Просто жах якийсь! — здавалося, навіть думка про ці події давалася Кларенсові дуже важко. — Попередній директор подав у відставку, працювала комісія, але справа не в цьому. Я брав участь у розслідуванні і звернув увагу на те, що місцезнаходження чотирьох вихованців встановити так і не вдалося. Звичайно, ці особи були досить відлюдькуватими, не мали близької рідні і друзів, але білі не схильні йти в нікуди! І тоді я співставив ці факти з власним досвідом. Бачите, Михандрів — місто не таке вже і маленьке, всі жителі знають одне одного, але не настільки близько, щоби громада знала кожний твій крок. Так ось, за моїми спостереженнями, принаймні п’ятеро білих, які самотньо проживали в місті, виїхали кудись без видимих причин. До родичів, яких не існує, в місто, назви якого ніхто не знає, просто у справах — і з кінцями. Двоє залишили в квартирах особисті речі, і домовласникам довелося їх кудись пристроювати, на випадок повернення хазяїв. Звичайно, все це — мої домисли, але це дуже дивно! Я звернувся в центральний офіс з проханням провести розслідування, можливо, на предмет наявності потойбічних феноменів. Власне кажучи, на три моїх звернення відповіли лише раз, мені було наказано чекати.
Природньо! Нема тіла — нема діла. Це нормальна практика, але лейтенант Кларенс виглядав щиро засмученим.
— У них, певно, просто людей не вистачає, — втішив я його (не можна казати людині, що вона переймається дурницями), — особливо таких, хто ще здатний робити хоч щось корисне. Останні чотири роки активність потойбічного зростає, а штати старі, урізані. В Редстоні справа зрушила з місця лише коли ґулі з’їли попереднього начальника «очистки». Без жартів.
— Але ви ж-то приїхали! — стрепенувся Кларенс.
Правильніше було би сказати — приплив.
— У мене брат вчиться у вашому інтернаті, зведений.
Мій Лючик в цьому гадючому лігві! Його необхідно звідти забрати. Але куди? Де гарантія, що інша школа буде кращою? І де гарантія, що всі, хто пропав, не живуть щасливо десь на Західному Узбережжі.. ги-ги, разом з самогубцями. Тільки без паніки: у мене є два тижні на те, щоби прояснити всю цю фігню і зробити висновки. М-да, часу як кіт наплакав.
