А може, це знак? Саме тепер, коли світом знову ходить тінь проклятого Роланда.
— Знайти заміну Дерику важко, але необхідно, — скинув з себе миттєву замисленість патріарх. — Молодого некроманта треба позбавитися.
— Чи варто напружуватися? — засумнівався співрозмовник. — Після отриманих травм він навряд чи візьметься а старе.
Посвячений Хаіно відвернувся від вікна. Йому вже давно не доводилося розтлумачувати помічникам настільки очевидні речі.
— Цей чаклун здійснив неможливе. Розумієте? Не просто те, що ніхто перед ним не робив, а те, що навіть теоретично вважалося таким, що реалізувати не вийде. Повірте, я знаю, про що кажу. Таких унікумів треба душити до того, як вони наберуть силу. Вистачить з нас одного Роланда-губителя!
Новий помічник патріарха швидко закивав. Цього метр Хаіно також не любив. Дерик ніколи не плазував і не піддавав сумнівам його висновки, а якщо задавав питання, то лише для того, щоби краще зрозуміти. Де тепер знайти такого слугу?
Воістину, важко Господь випробовує нашу віру!
Зима в Суессоні видалася сухою і холодною. Закам’яніла земля шурхотіла під колесами, подих моментально перетворювався на іній, а промерзлий бур’ян печально стовбурчився вздовж дороги. Я старанно виконував обов’язки державного алхіміка і потихеньку набирав вагу (що було не зайвим: після повернення з затягнутого відрядження Чвертка мене навіть не одразу впізнав). Підлеглі Райка, зробивши спробу відновити знайомство, від мого виду виконали фігуру «еге» і більше не з’являлися. Тихе життя провінційного мага.
Добре.
НЗАМПІС розірвав мій контракт, зімітувавши, так би мовити, добру волю. В зв’язку з цим компенсація, виплачена за події в Фінкауні, була майже символічною. Прокляті рабовласники, можна подумати, що я в них свободу викупити хотів! Скориставшись тим, що у мене не було настрою лаятися, обібрали до нитки. На що лише не підеш заради того, щоби не бачити нахабної пики улюбленого вчителя.
Думаєте, так все і закінчилося? Ні фіга подібного! Без мене контора пропрацювала рівно півроку, а в березні через найнепролазнішу грязюку до будинку повішеника прорвалися дві армійських вантажівки (для того, щоби розгледіти, які написи ховала під собою жирна суесонська глина, їх довелося би втопити в ставку цілком). Те, що хтось їде, я, природньо, знав, але особливої цікавості не відчував — хіба мало на світі психів. З дому мене виманив басовитий вимогливий гудок — перша вантажівка стояла, тицьнувшись бампером в ворота садиби. З кабіни звісився чолов’яга в польовій армійській формі і роздивлявся несподівану перешкоду.
Я навіть з ґанку не зійшов. Хай хоч оббібікаються! До цеї публіки на відстань файєрбола підходити не можна — моментально впряжуть. Нічого, пошумлять і поїдуть.
З кузова першої вантажівки вискочили двоє здоровил, махом перестрибнувши паркан і взявшись діловито скидувати з воріт засуви.
І ось тут раптом відновлення моєї особи сталося до кінця — від обурення мене мало шляк не трафив.
— А ну, назад! Повертай назад! Вимітайтеся звідси!!!
Думаєте, мене хоч хтось послухав? Вантажівки вже заїхали на подвір’я. Високі бійці почали витягувати з кузова першої вантажівки довгий важкий ящих з чимось, що глухо постукувало всередині, а з кабіни другого вискочив знайомий мені ще з Хо-Каргу клерк Деніс і заметушився.
— Рахую до трьох і починаю бити!
— Але, майстре Тангор…
— Ніяких!
Деніс сплеснув долонями:
— Все ж пропадає!!!
Бійці відкрили кришку ящика.
Дійсно, пропадає. До міцної дерев’яної рами було прикручене вже знайоме мені тіло. Виглядав зомбі хріново: шкіра висохла і розтріскалася, очі впали, та і колір… В магічному плані його життєві меридіани виглядали як поторочені мотузки, видно, нікому з доступних в «нагляді» магів не вистачало сил обновити їх цілковито (ось чому я нікому не залишаю Макса надовго).
— Що це?
От лише Йогана тут не вистачало.
— Зомбі! — з похмурою прямотою оголосив я, насолоджуючись секундною розгубленістю прибульців. — Людський.
Білий бочком підкрався до ящика і з хворобливою цікавістю зазирнув досередини.
— А… з ним все в порядку?
Дивне запитання. Особливо, стосовно мерця.
— Ні. А ну, відвернися.
Йоган слухняно закрив очі і обхопив голову руками: закриватися від чорної магії він навчився добре.
Я скрипнув зубами і пройшовся по реанімуючих закляттях, повертаючи їм первісний вигляд.
— Тепер в порядку.
Зомбі несподівано обм’як в ящику. Я зрозумів природу тих дивних поштовхів — мертвяк бився в конвульсіях. Треба ж, небіжчика, і того довели…
— А тепер — геть!
Я готувався до того, що тепер доведеться гнати їх в шию по одному, але тут Деніс завдав підлого удару — став апелювати до білого мага.
— Розумієте, зомбі — це був змушений захід. Майстер Тангор постраждав в результаті диверсії, і ворожу енергію потрібно було кудись діти. Самі підтримувати цю істоту ми не в стані. Залишається — спалити.
Йогана пересмикнуло.
— Томасе, але ж воно мислить!!!
— Ти звідки знаєш?
— Я бачу!
