Алех чув, що бойові маги здатні ворожити в гніві і люті. Для білого чарівника це було абсолютно немислимо. Лише повний спокій, абсолютний самоконтроль дозволяли торкатися Сили без шкоди для себе і для оточення. Але як досягнути цього, коли чужий біль і жах хвилями розплавленої лави атакують почуття, коли поряд хтось страждає, а ти не можеш допомогти навіть сам собі? Платою за втрачений контроль завжди ставала смерть.
«Предки, допоможіть! Тільки спалаху Сили тут не вистачало – на кілометр навколо всі ляжуть. Не зараз!!!»
Але біль закінчився, і маг добився спокою, настільки абсолютного, що він був схожим на смерть. Серце ліниво стукало у грудях, легені ліниво наповнювалися повітрям, і кожен наступний вдих був менш глибоким, ніж попередній. Білий впадав у хворобливе заціпеніння – єдиний спосіб відмежуватися від пережитого. Втомлені почуття спали, згаснув страх смерті, занепокоєння за себе і інших. На Алех наповзала ватна ковдра сну, який грозив стати останнім, і не було поряд нікого, хто би міг допомогти.
У свідомість його повернув голосний сміх.
«Люди! Живі!!!»
Алех намагався покликати на допомогу, але, видно, предки і справді вирішили захистити недолугого нащадка: голос віднявся, а самому йому просто не спало на думку, що друзі не стануть реготати над трупами товаришів. Задерев’янілі м’язи слухалися погано, випростатися у повний зріст він не зміг. Замість цього молодий чарівник незґрабно перевернувся на живіт, став рачки і повз на голоси, повільно і вперто, а коли підняв голову, побачив людей, які порпалися в місиві тіл руками в довгих каучукових рукавицях. Відчуття неправильності пронизало його єстество, і Алех мовчки ліг у траву.
- Учителю, ми знайшли їх!
- Чудово, Ґертрані, прилаштуйте амулети у футляр.
- Ми залишили дорогою надто багато слідів, Учителю.
- Дурниці! Все одно на той момент, як знайдуть тіла, встановити причину смерті буде вже неможливо. Розвертайте автомобіль, містере Рапаш, бажано забратися звідси до темряви.
Чужі люди (чужі настільки, наскільки це взагалі можливо) склали в мішок скривавлені рукавиці і пішли, спокійно перемовляючись, наче за їх спинами не лежало мертвими майже два десятки людей.
Алех знову залишився сам. Він не намагався обшукувати табір, тому що відчував – там немає нікого живого. Навіть могутні армійські вантажівки були мертві – осіли набік з видраними колесами і розсипаною по землі алхімічною начинкою.
«Яку ж силу треба мати, щоби сотворити таке?»
Так само повільно, поповзом, білий відступив у зарослі, які несподівано стали рятівним притулком. Думки поступово поверталися, але ставали медово-тягучими.
«Страж, значить? Нурсен не казав, що всередині хтось може бути. Куратори знали більше, ніж казали. І хтось зміг використати їхній інтерес.»
Плівка спокою небезпечно тоншала, в такому стані білий маг був безпомічним, як немовля. Брести назустріч ночі і невідомості Алех не наважувався – особливо його непокоїло те, що ніхто з тих, хто пішов дорогою, не повернувся. Але існував інший спосіб покликати допомогу....
Він виліз із чагарів, намагаючись не думати, наскільки далеко пішов таємничий «страж». До жерла древнього колодязя крізь глиняний корок вів ідеально круглий лаз, невеликий, коло ліктя в діаметрі. Хто б не була та сила, що знищила експедицію, вона вирішила повернутися додому. Серед зблискуючих вологою купин того, що недавно було людьми, погляд білого шукав знайомі обриси чорної куртки.
«Головне – не задумуватися про те, на що дивишся.»
Молодший чистильник був мертвий – вся міць бойової магії не змогла зупинити таємничого вбивцю. Повільно ковтнувши слину, Алекс потягнув на себе край просоченого кров’ю одягу (виникло відчуття, що верхня і нижня половини тіла між собою більше не з’єднані). В кишені куртки повинен бути мано. Яка удача, що Япін не носив на собі хранитель – жару кремації амулет би не переніс!
Натиснути і чекати, що прийде раніше – темрява чи рятувальники. У вухах Алекса бився неіснуючий прибий, перед очима нашаровувалися видіння розореного табору і якісь скелі.
Він не піддасться. Він буде жити, тому що для білого нема нічого важливішого за справедливість. Той, хто спрямовував експедицію до цього кургану, знав, чим закінчиться спроба відкрити двері. Він повинен за це відповісти!
«Я впізнав тебе, Вчителю.»
Глава 38
Люблю нетривіальні задачі. Піди туди, не знаю куди, знайди сховок чаклуна, та ще й покійного. Залишалося сподіватися, що татів привид при успішному результаті не стане випивати душу родича (традиційний сюжет краухардського фольклору). Хоча, звідки такі поразницькі настрої? Та я сам – чорний маг, і всякого привида за межу зажену! Головне, що міс Фіберті досі не сумнівається в моїх розумових здібностях, не були би її (мамою клянуся!) – кинув би все і втік. Кровну помсту можна організувати якось простіше.
