Вже за дверима,, вийшовши від Джефферсона, старший поліційний офіцер сказав:
— Ну, тепер ми бодай мотив знаємо, сер.
— П’ятдесят тисяч? Гм, — гмикнув Мелчетт.
— Так, сер. Вбивали й за менші гроші.
— Звичайно, але…
Полковник Мелчетт фразу не доказав, однак Гарпер його зрозумів.
— Гадаєте, в його випадку про це не може бути мови?
Я теж так думаю. Але це однаково треба врахувати.
— О, звичайно!
— Якщо, — провадив Гарпер, — містер Гаскелл і місіс Джефферсон, як каже Конвей Джефферсон, уже забезпечені, та ще й одержують солідний прибуток, то не схоже, щоб вони зважилися на таке жорстоке вбивство.
— Безумовно. Певна річ, їхнє фінансове становище ще треба вивчити. Не подобається мені цей Гаскелл. Шахраюватий, хижий тип. Але це не означає, що він убивця.
— Так, сер, я тієї ж думки. Не схоже, щоб хтось із них убив, а з розповіді Джозі видно, що вони й не могли цього зробити — обоє від десятої сорок до опівночі грали в бридж. Ні, як на мене, тут більше підходить інший варіант.
— Хлопець Рубі Кіні? — спитав Мелчетт.
— Саме так, сер. Якийсь розлючений молодик — може, навіть не сповна розуму. Той, кого вона знала до того, як переїхала сюди. Це удочеріння просто клало всьому край. Він збагнув, що втрачає її, адже Рубі переходила у зовсім інший суспільний прошарок. Оскаженілий, засліплений люттю, він виманив учора ввечері дівчину з готелю, посварився з нею, і остаточно витративши глузд убив її.
— А як вона опинилася в бібліотеці Бентрі?
— А це дуже просто. Скажімо, той молодик задушив її в машині. Коли він отямився, то першою його думкою було, як позбутися трупа. А машина стояла біля воріт великого будинку. І в нього зринула ідея:
якщо дівчину знайдуть у будинку, то вбивцю шукатимуть серед його мешканців і по сусідству, а він почуватиме себе спокійнісінько. Рубі легенька, і він легко може її донести. В машині він знаходить стамеску, виламує вікно і кидає дівчину на килимок перед каміном. Оскільки він її задушив, то ніяких слідів крові й боротьби в машині немає. Розумієте, до чого я веду, сер?
— Так, Гарпер, це цілком можливо. Тоді залишається зробити одну річ: Cherchez I’homme*.
— Що? О, дуже добре, сер. — Старший поліційний офіцер Гарпер тактовно всміхнувся у відповідь на цей жарт, хоча через «блискучу» французьку вимову Мелчетта майже нічого не зрозумів.
— О… е-е-е… послухайте… е-е… можна вам щось сказати? — промимрив Джордж Бартлетт, зупинивши двох поліцейських.
Полковникові Бартлетт не подобався. Крім того, Мелчетту кортіло довідатися, що виявив Слек у кімнаті Рубі й що дало опитування покоївок.
— Ну що, що там у вас іще? — гаркнув начальник поліції.
Молодий Бартлетт ступив кілька кроків назад, хапаючи ротом повітря, як риба на суходолі.
— Та… е-е-е… може, це й не важливо, розумієте. Але я вирішив, що треба вам сказати. Я, бачте, не можу знайти свою машину.
— Тобто як це не можете знайти машину?
Раз у раз заїкаючись, Бартлетт пояснив, що сталося.
— Ви хочете сказати, що її вкрали? — уточнив Гарпер.
Вдячний Бартлетт заговорив зрозуміліше:
— Атож, саме так. Тобто хто його знає… Я хочу сказати, що, може, хтось просто чкурнув покататися на ній — просто так, без лихого наміру. Ви мене розумієте?
— Коли ви бачили машину востаннє, містере Бартлетт?
— Я вже пробував згадати… Смішно, але часом так важко щось згадати, правда?
— Нормальній людині, я гадаю, не важко, — холодно зауважив полковник Мелчетт. — Як я зрозумів, ви сказали, що вчора ввечері вона стояла у готельному дворі…
Бартлетт зухвало урвав полковника:
— Саме так, а хіба ні?
— Що ви хочете сказати оцим «А хіба ні?» Ви заявили, що машина там стояла.
— Ну я мав на увазі… Я гадав, що вона там стояла, тобто… Я не виходив дивитися, розумієте?
Полковник Мелчетт зітхнув. Він зібрав усе своє терпіння й промовив:
— Давайте з’ясуємо все до ладу. Коли ви востаннє бачили — по-справжньому бачили — свою машину? Якої вона марки, до речі?
— «Міноан-чотирнадцять».
— І коли ви бачили її востаннє? Борлак у Бартлетта конвульсивне підскочив угору й упав.
— Я вже думав про це. Користувався я нею вчора перед обідом. Пополудні збирався покататись. Але знаєте, як воно буває, — ліг спати… Потім, після чаю, пограв у сквош, тоді ще щось, згодом купався.
— А машина в цей час стояла в готельному дворі?
— Гадаю, що так. Тобто я її там залишив. Думав, знаєте, когось покатаю… Тобто після вечері. А що ж тут робити? І більше до неї не підходив.
— Але машина, на вашу думку, весь час стояла в дворі? — спитав Гарпер.
— Так, звичайно. Я ж її там поставив. А що?
— Ви помітили б, якби її там не було? Містер Бартлетт похитав головою.
— Навряд, знаєте. Так багато машин виїздить й в’їздить. І чимало з них «міновий».
Гарпер кивнув головою і глянув у вікно. У дворі стояло штук вісім «міноанів-чотирнадцять» — це була дешева й популярна модель року.
— У вас немає звички на ніч ховати машину? — спитав полковник Мелчетт.
— Як правило, ні, — відповів Бартлетг. — Чудова погода, та й узагалі… Нудно, знаєте, ставити машину в гараж.
