— І були й не були, якщо ви мене розумієте. Ніхто з них не сказав мені жодного слова. Та, гадаю, за те, що містер Джефферсон так прикипів серцем до Рубі, вони звинувачували саме мене. Але хіба я винна? Таке буває. Тоді я навіть не думала, що до цього дійде. Я… я була просто ошелешена! — Вона говорила щиро» сумніву не було.
— Я вам вірю, — привітно сказав сер Генрі. — І все ж таки до цього дійшло? Джозі підвела голову:
— Так, це була вдача. Кожен має право на свою вдачу в житті.
Вона обвела всіх зухвалим, запитливим поглядом і пішла в готель.
— Не думаю, що це зробила вона, — розважливо мовив Пітер.
— А цей ніготь — цікава штука, — стиха проказала міс Марші. — Знаєте, він не дає мені спокою. Як пояснити її нігті?
— Нігті? — здивувався сер Генрі.
— Нігті в убитої дівчини, — пояснила місіс Бентрі. — Вони були в неї короткі, але тепер, після розповіді Джейн… Тут щось не те. У таких дівчат нігті завжди довгі.
— Певна річ, якщо вона відірвала одного нігтя, то позрізала й решту, щоб усі були однакові, — зауважила міс Марші. — Цікаво, чи знайшли в її кімнаті зрізані нігті?
Сер Генрі вражено подивився на неї і сказав:
— Я запитаю Гарпера, коли він повернеться.
— Звідки повернеться? — поцікавилась місіс Бентрі. — Він хіба не поїхав до Госсінггона?
— Ні, — відповів сер Генрі. — Сталася ще одна трагедія. У кар’єрі знайшли спалену машину.
— А в ній хтось був? — насторожилась міс Марші.
— Боюся, що був.
— Гадаю, там була ота дівчинка зі скаутів, яку розшукують. Пейшенс… ні, Памела Рівз, — замислено промовила міс Марші.
Сер Генрі звів на неї очі:
— Заради всього святого, чому ви так вважаєте? Міс Марші зашарілася:
— По радіо оголошували, що вчора ввечері з дому зникла дівчинка. Вона живе у Данлей-Вейл —1 це там неподалік, — а востаннє її бачили на зборах дівчат-скаутів у Данбері-Даунз. А це вже й зовсім близько. Отож додому їй треба їхати через Дейнмут. Все збігається, так? Тобто вона або бачила, або чула щось таке, чого ніхто не повинен був ні бачити, ні чути. А коли так, то дівчинка ставала для вбивці небезпечною людиною, і її треба було усунути. Такі два випадки не можуть бути не пов’язані між собою, як ви гадаєте?
— Ви вважаєте, що це теж убивство? — тремтячим голосом спитав сер Генрі.
— А чом би й ні? — її спокійний, лагідний погляд зустрівся з його. — Вчинивши одне вбивство, людина не зупиняється перед другим, адже так? Навіть перед третім.
— Третім?! Невже ви думаєте, що буде й третє?
— Так, цілком можливо.
— Міс Марпл, ви мене лякаєте, — промовив сер Генрі. — Може, ви навіть знаєте, хто буде третій?
— У мене є чудова ідея! — відказала міс Марпл.
13
Полковник Мелчетт і старший поліційний офіцер Гарпер перезирнулися. Гарпер приїхав до Мач-Бенхема порадитись.
— Отже, що ми знаємо і чого не знаємо? — сумно запитав Мелчетт.
— Другого більше, сер.
— Тепер уже треба брати до уваги дві смерті, — сказав Мелчетт. — Два вбивства. Рубі Кіні й та дівчинка, Памела Рівз. Речових доказів, що це саме вона, не дуже багато, але достатньо, її впізнали по ґудзику від скаутської уніформи та по черевичку, який не згорів. Диявольська справа, Гарпер.
— Ваша правда, сер, — поволі мовив старший поліційний офіцер.
— Втішає тільки одне: коли машина загорілася, дівчинка була вже мертва. Так каже Гайдок. Це підтверджується й тим, що вона лежала впоперек сидіння. Певне, її вдарили по голові. Бідолашне дитя…
— А може, задушили?
— Гадаєте?
— Так, сер, є й такі вбивці.
— Знаю. Я бачив батька й матір дівчинки. Мати у нестямі. Це жах. Треба з’ясувати, чи ці два вбивства пов’язані між собою.
Гарпер почав перелічувати події, загинаючи пальці:
— Була на зборах скаутів у Данбері-Даунз. Подруги стверджують, що поводилась, як завжди, й була весела. З трьома подругами, які поверталися до Медчестера автобусом, не поїхала. Сказала, що зайде до універмаїу «Вулвортс» у Дейимугі, а вже звідти поїде автобусом додому. Цілком правдоподібно, адже «Вулвортс» у Дейнмугі розкішний, а дівчинка живе в селі, і їй не часто випадає їздити до містечка. Головна дорога до Дейнмута робить чималий гак; Памела Рівз зрізує його, йде навпрошки через поле і стежками заходить біля готелю «Меджесгік» у Дейнмут з його західного боку. Там вона, цілком імовірно, чує або бачить щось таке, що стосується Рубі Кіні, й стає ддя вбивці небезпечною. Скажімо, чує, як убивця домовляється з Рубі Кіні зустрітись об одинадцятій вечора. Він розуміє, що його підслухали, й усуває Памелу.
— Це в тому разі, якщо вбивство Рубі Кіні було замислене заздалегідь, а не випадкове.
— Гадаю, так воно й було, сер. Хоч і скидається на несподіване насильство — спалах почуттів, ревнощі… Але я вже починаю думати, що це не так. Бо як же тоді пояснити смерть дівчинки? Якщо Памела була свідком самого злочину, то він стався пізно ввечері, близько одинадцятої, а що вона робила такої пори в готелі «Меджестік»? Крім того, її • батько й мати занепокоїлись, що вона не повернулась, близько дев’ятої.
— А може, вона просто йшла у Дейнмуті до когось такого, кого не знають ні рідні, ні друзі, і її вбивство зовсім не пов’язане з першим убивством.
