МАРГАРЕТ
МІТЧЕМ
КНИГА 1
Переклав з англійської Ростислав ДОЦЕНКО
Київ Видавництво художньої літератури “Дніпро” 1992
ББК 84.7 США М67
___________________________________
Всесвітньовідомий і єдиний твір американської письменниці Маргарет Мітчелл (1900-1949) “Звіяні вітром” (1936)- це напрочуд мальовнича панорама Півдня США в один з найскладніших періодів життя країни: дія відбувається під час Громадянської війни (1861-1865) та повоєнної Реконструкції.
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Післямова Г. Н. Денисової Редактор Л. Н. Маєвська
___________________________________
Присвячується Дж. Р. М.
Частина перша розділ і
Скарлет ОТара не була красунею, але з чоловіків мало хто це усвідомлював - настільки діяли на них, як-от і на близнюків Тарлтонів, її чари. Надто вже своєрідно в обличчі Скарлет поєдналися витончені риси матері, аристократки французького роду з надбережжя, і грубуваті риси батька, здоров’яка-ірландця. Вилицювате, з гострим підборіддям, її обличчя не могло не привертати до себе уваги. Очі Скарлет були ясно-зелені й зовсім не карі, ледь розкосі, в облямівці рухливих чорних вій. А над ними від перенісся збігали вгору густі чорні брови виткою стяжкою на щкірі, білій, мов пелюстки магнолії,- на тій шкірі, що нею так пишаються жінки-південки, старанно оберігаючи її капелюшками, вуалями й тонкими рукавичками від пекучого сонця Джорджії.
Тож виглядала Скарлет як лялечка, коли отак сиділа в товаристві Стюарта й Брента Тарлтонів у холодку на широкій веранді Тари \ як звався батьків маєток. Діялося це ясної надвечірньої пори квітня місяця 1861 року. На Скарлет була новенька зелена в ялиночку кринолінова сукня - дванадцять ярдів мусліну хвилясто спадали по тонких обручах, чудово пасуючи до таких самих зелених сап’янових черевичків на низьких підборах, недавнього батькового дарунку, привезеного з Атланти. Крій сукні чітко підкреслював стрункий дівочий стан у сімнадцять дюймів, найтонший на три округи штату, а тісний ліф увиразнював цілком сформований, як на шістнадцять років, бюст. Але ні скромно розправлені спідниці, ні зібране вузликом волосся під сіткою, ні нерушно згорнуті на колінах білі рученята не могли приховати справжню натуру дівчини. Жвавість і свавільність, жага життя, що ними променились ці зелені очі на привабливому обличчі, явно суперечили зовнішній її стриманості. Манери-бо свої вона завдячувала лагідним настановам матері та куди суворішим напучуванням мамки-негритянки,- очі ж їй дарувала природа.
1 Так називався стародавній осідок верховних королів Ірландії. (Тут і далі приміт. перекладача).
Близнюки сиділи обабіч неї, відхилившись у кріслах і недбало схрестивши довгі ноги в чоботях до колін, мускулясті, як у справжніх верхівців,- хлопці сміялись і базікали, дивлячись примруженими очима на сонце крізь високі склянки з м’ятною водою. Обоє понад шість футів зростом, обоє стрункі, пружні тілом і засмаглі, одягнені в однакові сині куртки й жовтуваті бриджі, ці дев’ятнадцятирічні юнаки з каштановими чупринами були схожі один на одного, мов дві коробочки бавовнику.
Побіля будинку в скісних променях призахідного сонця мерехтіло на тлі молодої зелені яскраве білоцвіття кущів дерену. На під’їзній алеї стояли припнуті коні близнюків - кремезні тварини каштанової масті, як і колір волосся в їхніх господарів, а коло ніг коней перегиркувалася зграя сухоребрих гарячих гончаків, що супроводили Стюарта й Брента в усіх їхніх роз’їздах. Трохи осторонь, як то й личить аристократові, лежав, поклавши морду на лапи, плямистий далматський дог, терпляче дожидаючи, коли хлопці вирушать додому на вечерю.
Між гончаками, кіньми й близнюками існувала велика спорідненість, і то не тільки від постійного взаємного спілкування. Всі вони були молоді й здорові, безтурботні й життєрадісні, спритні й зграбні, юнаки не менш запальні, ніж їхні коні, запальні, а бува, й небезпечні - хоч їх і легко міг приборкати той, хто знав, як до них підступитись.
Дарма що всі троє, хто був на веранді, вродилися для привільного плантаторського життя, та з самого малку були оточені всіляким піклуванням, обличчя їхні не виказували безвілля чи розманіженості. В них відчувалась енергія і промітність сільських мешканців, що звикли перебувати весь час на лоні природи, не дуже засмічуючи собі голови всякою нудотою з книжок. Округа Клейтон на півночі штату Джорджія була ще молода, і тамтешній побут, на думку городян з Огасти, Саванни й Чарлстона, вирізнявся певною простацькістю. Представники давніше освоєних теренів півдня дерли носа! перед поселенцями північної Джорджії, але тут деякі недотяги в галузі класичної освіти нікому не ставились на карб, якщо людина засвідчувала свою вправність у речах, важливих для реального життя. До таких речей належали вміння вирощувати добрий бавовник, зугарно їздити верхи, влучно стріляти, легко танцювати, гречно залицятися до дам і не втрачати джентльменських манер навіть під чаркою.
