11/22/63 полностью

На фінал, розібравшись попарно, на сцені з’явилася вся трупа, з колонок загриміло «У настрої», і почався скажений свінг-дансинг. Спіднички злітали, мелькали ступні; футболісти (тепер одягнені в зут-костюми[482] і в капелюхах з мізерними крисами) крутили гнучких дівчат. Останні були здебільшого чирлідерками, котрі вже добре зналися на всіляких антраша.

Музика скінчилась; сміх, захекана трупа виступила на авансцену робити уклін; а коли аудиторія знову — уже втретє (а може, й учетверте) відтоді, як було піднято завісу — зіп’ялася на рівні, Доналд ще раз увімкнув «У настрої». Цього разу дівчата і хлопці миттю розбіглися по протилежних боках сцени і, хапаючи приготовані для них на столиках за лаштунками кремові торти, почали ними кидатися одне в одного. Зал заревів у захваті.

До цієї частини шоу вся трупа була готова заздалегідь і нетерпляче очікувала на неї, хоча, оскільки справжні торти на репетиціях не літали, я не мав певності, як воно в дійсності обернеться. Звісно, обернулося все щонайліпше, як це завжди буває з бійками тортами. Діти знали, що це вже апогей, проте я тримав у рукаві ще одного туза.

Коли вони вдруге вийшли на авансцену з поклоном, з лиць обпливає крем, костюми заляпані, «У настрої» зазвучала втретє! Більшість дітей почали зачудовано озиратися навкруги, а тому не помітили, як підхопився на рівні вчительський ряд з тортам в руках, котрі ми з Сейді заздалегідь сховали під сидіннями. Торти полетіли, і трупа вдруге потонула в кремі. Тренеру Борману дісталося два торти, а прицільність він мав убивчу: попав і в квотербека свого, і в зірку лінії захисту.

Майк Косло, з заляпаним кремом обличчям, почав скандувати: «Містер Е! Міз Д! Містер Е! Міз Д!»

Гасло підхопила решта трупи, потім зал, плескаючи в ритм долонями. Ми вийшли на сцену, рука об руку, і Белінгем завів ту чортову платівку знову. Діти взяли нас в шеренги з криками: «Танець! Танець! Танець!»

Ми не мали вибору, і хоч я лякав себе тим, що моя дівчина посковзнеться й зверне собі в’язи, ми виступили перфектно вперше від часу Вечірки Сейді Гокінс. Під кінець танцю я потис Сейді обидві долоні, вона відповіла мені коротким кивком — «давай, роби, я тобі довіряю» — і сковзнула мені між ноги. Обидва її черевички полетіли у передній ряд, спідниця дико спурхнула вище стегон… а вона магічним чином одним рухом опинилася на рівних, спершу простягнувши руки в бік аудиторії — котра буквально ошаліла — а потім з куртуазністю справжньої леді притисла ними свою вимазану в крем спідницю.

У дітей, як виявилося, теж був прихований свій туз, заготовлений майже напевне Майком Косло, хоча він до цього так ніколи й не признався. Кілька тортів вони приберегли і, поки ми стояли там, купаючись в аплодисментах, з десяток їх, кинуті зусібіч, поцілили в нас. Ну, а натовп, як то кажуть, остаточно сказився.

Сейді підтягнула моє вухо ближче собі до губ, витерла мізинчиком з нього сколочений крем і прошепотіла:

— Ну як ти можеш покинути все це?

І це ще не був кінець.

Керуючись ледь не магією, знайшли шлях поміж плямами, грудками та смугами крему і вийшли на середину сцени Еллен і Дік. Нікому й помріятись не могло, щоби хтось жбурнув кремовим тортом у когось з них.

Дік звів руки вгору, просячи тиші, а потім Еллен Докерті зробила крок вперед і заговорила чистим вчительським голосом, котрий легко понісся понад стишеним гомоном і задавленими смішками.

— Леді і джентльмени, сьогоднішню виставу «Джоді Джемборі» буде повторено ще тричі.

Це викликало нову хвилю оплесків.

— Це бенефісні вистави, — продовжила Еллі, коли завмерли аплодисменти, — і мені приємно, так, мені дуже приємно повідомити вам, для кого накопичуватимуться збори з цих бенефісів. Минулої осені ми втратили одного з наших дорогих учнів, і всі ми тужили за покійним Вінсом Нолзом, котрий відійшов надто, надто, надто рано.

Тепер вже аудиторія застигла в мертвій тиші.

— Дівчина, яку ви всі знаєте, одна з провідних зірочок у нашому учнівському середовищі, отримала в тій аварії жорстокий шрам. Містер Емберсон і міс Дангіл домовилися про операцію з реконструктивної хірургії обличчя для Роберти Джилліан Оллнат у червні, в Далласі. Родині Оллнат це не буде нічого коштувати; містер Сильвестер, котрий взяв на себе функції бухгалтера «Джоді Джемборі», сказав мені, що співучні Боббі Джилл — і наше місто — запевняють, що за операцію буде заплачено у повному обсязі.

Звисла мить тиші, поки публіка переварювала почуте, а потім всі підхопилися. Аплодисменти котилися літнім громом. Я побачив саму Боббі Джилл в задніх рядах. Вона ридала, затуливши руками собі обличчя. Її обнімали її батьки.