Рут лише двічі приїжджала брати уроки на Нілі-стрит. Потім Марина і Джун сідали в універсал Рут і вона кудись їх везла. Мабуть, до свого дому в шикарному (принаймні порівняно з Дубовим яром) передмісті Ірвінг. Адреси в Елових нотатках не було — схоже, його мало цікавили сосунки Марини з Рут, ймовірно, тому, що він сподівався, що з Лі буде покінчено задовго до того, як та гвинтівка опиниться в гаражі Пейнів, — але я знайшов адресу в телефонному довіднику: Західна П’ята вулиця № 1515.
Одного хмарного березневого дня, приблизно за кілька годин після того, як Марина поїхала з Рут, з’явилися машина Джорджа де Мореншильда, поряд з ними сидів Лі. Лі виліз, тримаючи в руках великий мішок з коричневого паперу, на якому під зображенням сомбреро було написано: КРАЩИЙ МЕКСИКАНСЬКИЙ ГРИЛЬ ПЕПІНО. У де Мореншильда в руках була шестизарядна коробка пива «Пара Іксів»[562]. Вони піднімалися знадвірними сходами, переговорюючись, сміючись. Я вхопив навушники, серце в мені бухкало. Спершу нічого не було чутно, але потім котрийсь із них увімкнув лампу. Після цього я немов опинився в кімнаті разом з ними, невидимий третій.
— Вибачайте за безлад, — промовив Лі. — Вона цими днями не робить майже нічого, тільки спить, дивиться телевізор та балакає про ту жінку, якій тепер дає уроки.
Де Мореншильд якийсь час говорив про нафтові концесії, якими він хотів заволодіти в Гаїті, різко відгукуючись про режим Дювальє.
— У кінці дня по базару їздять вантажівки, туди закидають мертвих. Серед них багато дітей, померлих від голоду.
— Кастро і Фронт покладуть цьому край, — сказав Лі нещадно.
— Най би Провидіння пришвидшило той день. — Почувся дзенькіт пляшок, либонь, цокнулися за те, щоби Провидіння працювало швидше. — Як тобі там працюється,
Він не там, пояснив Лі, бо бажає бути тут. Отак-от просто. Він відмітився та й пішов.
— Ну й що вони мені зроблять? Я найкращий фотодрукар з усіх, які має старий Боббі Стовол, і він це прекрасно знає. Майстер там, його звуть (
І все ж таки було зрозуміло, що Лі подобається його робота, хоч він і жалівся на зверхнє до нього ставлення та на те, як старший вік всюди важить більше за талант. У якийсь момент він промовив:
— Знаєте, в Мінську за рівних правил гри я вже через рік керував би всім підприємством.
— Я вірю, що так би й було, синку, це ж цілком очевидно.
Грається з ним.
— Ви бачили ранкову газету? — спитав Лі.
— Я ще нічого не бачив, окрім телеграм і ділових записок сьогодні зранку. А як ти гадаєш, чому я тут, як не заради того, щоби втекти зі свого кабінету.
— Вокер таки це зробив, — сказав Лі. — Він приєднався до хрестового походу Хергіса… чи, може, це похід Вокера, а Хергіс приєднався до нього. Тут я чогось не доберу. А ті їхні йобані «Опівнічні гони». Ці двоє придурків збираються проїхати по всьому Півдню, розповідаючи людям, що «Асоціація»[563] — це нібито комуністичний Фронт. Вони затримають інтеграцію і рівність виборчих прав ще на двадцять років.
— Безперечно! І роздуватимуть ненависть. Скільки там треба, щоби різня розпочалася?
— Або хтось застрелить Ралфа Абернаті і доктора Кінга![564]
— Кінга,
Хтось із них скористався ключем, відкупоривши чергову пляшку мексиканського пива, і Лі сказав:
— Хтось мусить зупинити тих двох курвалів.
— Дарма ти називаєш генерала Вокера придурком, — почав де Мореншильд лекторським тоном. — Хергіс, так, гаразд. Хергіс кумедний. Я, між іншим, чув, що він, як багацько хто з його колег, особа зі збоченими сексуальними апетитами, радий поштрикати маленьку дівчинку в передок зранку, а маленького хлопчика в задок надвечір.
— Блядь, та це ж
— Але Вокер, ген-ген, то зовсім інший казан з раками, він високо стоїть у Товаристві Джона Берча[565]…
— Це ті фашисти, що ненавидять євреїв!
— …і я передбачаю день, і то невдовзі від сьогоднішнього, коли він стане їхнім вождем. А отримавши довіру й підтримку інших груп скажених правих, він навіть може знову спробувати балотуватися на пост… тільки цього разу не губернатора Техасу. Я підозрюю, що приціл у нього встановлено вище. На Сенат? Можливо. Чи навіть на Білий Дім?
