Тенґо спустився з ліжка й, попрямувавши на кухню, підняв слухавку. Правду кажучи, не хотів її брати в руки. Волів би спокійно спати. І бачити сон, якнайдальший від навколишньої реальності, про будь-що — про дикого кота з острова Іріомоте, Панамський канал чи Мацуо Басьо. Та якби він зараз не взяв слухавки, то через хвилин п'ятнадцять-тридцять телефон задзеленчав би знову так само. У Комацу не було такого поняття, як «час». Тим паче він не мав співчуття до людей у їхньому буденному житті. А якщо так, то вже краще підняти слухавку.
— Тенґо-кун, ти вже спав? — як завжди, безтурботно почав Комацу.
— Збирався, — відповів Тенґо.
— Вибач, — сказав Комацу не дуже винувато. — Хотів тобі сказати, що продаж «Повітряної личинки» йде дуже успішно.
— Радий це чути.
— Продається так швидко, як щойно спечені пиріжки. Не встигають її друкувати — як не прикро, палітурні доводиться працювати і вночі. Ну, звичайно, я передбачав, що можна буде продати великий наклад. Це ж твір, який написала сімнадцятирічна красуня. Книжка набула широкого розголосу. І має всі важливі елементи, щоб продаватися… Бо відрізняється від творів, які написав тридцятирічний вчитель математики, схожий на ведмедя… Ось так. Але важко назвати її твором із багатим розважальним змістом. Нема в ньому ні еротичних, ні сентиментальних, зворушливих до сліз сцен. А тому я, звісно, не сподівався, що книжка так успішно розійдеться.
Ніби очікуючи реакції Тенґо, Комацу зробив паузу. Та оскільки той мовчав, то Комацу вів далі:
— Крім того, річ не лише в тому, що книжка розходиться такою кількістю. Здається, в неї чудова репутація. Вона не схожа на твори сучасних молодих авторів, повних словесної полови й побудованих на чистих вигадках. Що не кажи, а зміст її твору винятковий. Ясна річ, такий успіх уможливила твоя надійна літературна майстерність.
І Тенґо запитав:
— Комацу-сан, то яка погана новина?
— А як ти догадався, що це погана новина?
— Бо ви мені так пізно подзвонили. Без поганої новини не обійшлося.
— Це правда, — здивовано сказав Комацу. — Ти вгадав. У тебе добра інтуїція.
«Це — не інтуїція. А наслідок гіркого досвіду», — подумав Тенґо. Але, нічого не сказавши, чекав, що скаже Комацу далі.
— Це правда. На жаль, є одна дуже неприємна новина, — сказав Комацу. І зробив справді багатозначну паузу. Тенґо уявив собі, як Комацу світить очима, немов мангуста в темряві.
— Можливо, вона стосується авторки «Повітряної личинки»? — запитав Тенґо.
— Ти вгадав. Стосується Фукаері. Трохи прикра річ. Правду кажучи, Фукаері недавно кудись пропала.
Тенґо не переставав тиснути пальцем на скроню.
— Недавно? Коли саме?
— Три дні тому, в середу зранку поїхала з дому в Окутама до Токіо. Ебісуно-сенсей провів її на станцію. Куди їде, не сказала. Потім подзвонила й повідомила, що сьогодні додому, в гори, не повернеться, а зупиниться в квартирі в Сінано. Того дня в тій квартирі перебувала й дочка Ебісуно-сенсея. Однак туди Фукаері не поїхала і відтоді зв'язок з нею урвався.
Тенґо порився в пам'яті про останні три дні, але нічого не пригадав.
— Де вона зараз, нічого невідомо. А тому я подумав, що, може, вона з тобою підтримує контакт.
— Ніякого контакту з нею не маю, — відповів Тенґо. Вона провела ніч в його квартирі понад чотири тижні тому.
Тенґо завагався, чи слід розповісти Комацу те, що вона тоді сказала: «Туди краще не вертатися». Можливо, з цією квартирою пов'язувалось якесь зловісне передчуття. Урешті-решт Тенґо вирішив промовчати. Не хотів казати Комацу, що Фукаері ночувала в нього.
— Дивна дівчина, — сказав Тенґо. — Нікого не попередивши, мабуть, кудись сама подалася.
— Вона не зовсім така. Видно відразу, що дуже сумлінна, Ебісуно-сенсей казав, що завжди повідомляла, де зараз перебуває і коли кудись їде. А тому її триденне мовчання — річ незвичайна. Може, якась біда з нею сталася.
Тенґо тихо простогнав.
— Біда?
— Дуже занепокоїлися і сенсей, і його дочка, — сказав Комацу.
— У всякому разі, якщо вона справді пропала, то ви, Комацу-сан, опинитесь у скрутному становищі, чи не так?
— Авжеж. Якщо справа дійде до поліції, то можуть виникнути неприємності. Що не кажи, зникла вродлива молода письменниця, що написала книжку, яка стрімголов мчить дорогою бестселера. Очевидно, що ЗМІ заворушаться. Коли ж так, то мене як відповідального редактора, напевне, смикатимуть з усіх боків і вимагатимуть коментарів. А мені це ні до чого. Я працюю в тіні й не звик до денного світла. Крім того, якщо я піду на їхньому поводі, то хіба не ясно, що так чи інакше розкриється вся правда.
— А що каже Ебісуно-сенсей?
— Повідомив, що завтра подасть у поліцію прохання про розшук, — відповів Комацу. — Я насилу вмовив його кілька днів почекати. Та, очевидно, він надовго не відкладатиме.
— Як тільки стане відомо про розшук, ЗМІ, гадаю, дадуть про себе знати.
