Ніби пробираючись по карті, Аомаме кінчиками пальців перевіряла один за одним кожен її м'яз. Вона докладно пам'ятала ступінь їхнього напруження, твердості й опірності. Так, як піаністка ноти довгого музичного твору. Особливо щодо тіла була наділена такою цупкою пам'яттю. Навіть якщо сама щось забувала, замість неї згадували пальці. Якщо в якомусь м'язі вона намацувала найменшу зміну, то з різних боків і з різною силою стимулювала його. І перевіряла реакцію — біль, приємне відчуття чи нечутливість. Затужавілі місця не просто розтирала, а навчала господиню, як своїми силами їх розворушити. Звичайно, траплялися на тілі вузли, що їй не піддавалися. І тоді Аомаме вдавалася до старанного стретчинґу. Та понад усе м'язи високо цінували й тепло сприймали щоденні зусилля самої господині, спрямовані на самодопомогу.
— Тут болить? — запитала Аомаме. М'язи в паху затверділи, як ніколи раніше. Аомаме просунула руку в пахову щілину й трошки, під особливим кутом, повернула стегно.
— Дуже, — скрививши обличчя, відповіла господиня.
— Це добре, що відчуваєте біль. Було б погано, якби ви його не відчували. Ще трохи болітиме, зможете потерпіти?
— Звичайно, — відповіла стара пані. Не варто було й запитувати. В неї терпелива вдача. Усе мовчки витерпить. Не скривиться і не зойкне. Аомаме не один раз бачила, як під час її масажу великі сильні чоловіки мимоволі зойкали. А тому завжди захоплювалася її витривалістю.
Обіпершись правим ліктем, Аомаме ще раз повернула її стегно. Почувся глухий хрускіт, і суглоб ворухнувся. Господиня затамувала подих, але не скрикнула.
— Тепер усе буде гаразд, — сказала Аомаме. — Полегшає. Стара пані довго видихнула, на її чолі блиснув піт. «Дякую», — сказала вона тихо.
Цілу годину Аомаме розминала її тіло, стимулювала, розтягувала м'язи, вивільняла суглоби. І все це супроводжувалося немалим болем. Але й Аомаме, і господиня знали, що без нього нічому не допоможеш. Тож усю годину практично мовчали. Несподівано скінчилася соната для флажолета, і плеєр для компакт-дисків зупинився. Було чути лише голоси птахів, що прилетіли у двір.
— Здається, ніби тіло стало набагато легшим, — за якийсь час промовила господиня. Втомлена, вона все ще лежала долілиць. Великий купальний рушник, постелений на ліжку для масажу, потьмянів від поту.
— От і добре, — сказала Аомаме.
— Ви своєю появою дуже мені допомогли. Якби вас не було, я, напевне, почувалася б зле.
— Заспокойтеся. Я не маю наміру зникати.
Ніби завагавшись, за хвилину господиня спитала:
— Не хочу вам докучати, але скажіть: ви когось любите?
— Люблю, — відповіла Аомаме.
— Це добре.
— Та, на жаль, той чоловік мене не любить.
— Може, це трохи дивне запитання, — сказала господиня. — Але чому він вас не любить? Дивлячись збоку, ви надзвичайно приваблива молода жінка.
— Бо він навіть не знає про моє існування.
Стара пані задумалася над сказаними словами.
— А ви не маєте бажання донести до нього той факт, що ви існуєте?
— Поки що не маю, — відповіла Аомаме.
— Заважають якісь обставини? Хочете сказати, що самі не можете наблизитися до нього?
— Кілька обставин. Та майже все залежить від мого бажання.
Господиня здивовано глянула на Аомаме.
— Досі я зустрічала різних дивних людей, і, можливо, ви — одна з них.
Аомаме ледь-ледь розслабила губи.
— У мені нема нічого особливо дивного. Просто я лише чесна.
— Постійно користуєтеся одного разу вибраними правилами?
— Так.
— І трохи вперті, запальні.
— Можливо.
— Але вчора вночі буйно веселилися, правда?
Аомаме почервоніла.
— Хіба це видно?
— Видно по шкірі. Зрозуміло по запаху. Чоловічі сліди ще лишилися на тілі. Коли людина постаріє, то їй багато що стає зрозумілим.
Аомаме ледь-ледь скривилася.
— Така річ потрібна. Іноді. Але я розумію, що нема в ній нічого похвального.
Господиня простягла свою руку й легенько поклала на руку Аомаме.
— Звичайно, така річ іноді потрібна. Можете не турбуватися. Бо ніхто вам за це не дорікатиме. Та мені здається, що вам краще
— І я думаю, що так було б добре. Але досягти цього важкувато.
— Чому?
Аомаме нічого не відповіла. Бо це нелегко пояснити.
— Якщо не хочете ні з ким порадитися в особистій справі, то зверніться до мене, — сказала господиня й, прибравши руку, витерла рушником піт на чолі. — 3 будь-чим. Може, я зумію допомогти.
— Дякую, — сказала Аомаме.
— Бувають справи, які не можна залагодити випадковими буйними розвагами.
— Правду кажете.
— Ви не робите нічого, що завдає вам шкоди. Нічогісінько. Ви це розумієте?
— Розумію, — відповіла Аомаме. «Це правда, — подумала вона. — Я не роблю нічого, що завдає мені шкоди». Однак щось після того залишається. Щось, схоже на осад на денці склянки з вином.
