Аомаме й тепер часто згадувала про той час, коли померла Тамакі Оцука. І коли подумала, що вже не зможе з нею зустрітись і поговорити, відчувала, ніби її тіло розривається на частини. Тамакі стала її першою в житті подругою. Вони могли відкрити, нічого не приховуючи, одна одній усі свої думки. Перед Тамакі Аомаме не мала такої подруги й після неї не мала. Заміни їй не було. Якби Аомаме з нею не зустрілася, то її життя було б ще убогішим і похмурішим, ніж тепер.
Обидві однакового віку, вони були членами софтбольної команди столичної середньої школи вищого ступеня. І в середній школі, і в середній школі вищого ступеня Аомаме брала завзяту участь у змаганнях із софтболу. Спочатку не мала охоти до цієї гри, але через нестачу гравців її запросили в команду, й згодом Аомаме не уявляла собі життя без неї. Прив'язалася до неї так, як хапається за стовп людина, яку от-от понесе з собою буревій. Потребувала чогось такого. І незчулась, як стала видатною спортсменкою. Була головним гравцем команди у звичайній середній школі та середній школі вищого ступеня, завдяки їй команда здобувала одну перемогу за другою. Це надало їй чогось подібного на впевненість у своїх силах. Та понад усе її тішило те, що знайшла немалий сенс існування в команді й посіла певне становище в цьому, нехай навіть вузькому, світі. Мовляв,
Аомаме була головним гравцем команди — і пітчером («подавачем м'яча»), і найважливішим, четвертим, бетером («відбивачем м'яча»), Тамакі захищала другу «базу», а також виступала в ролі капітана. Невисока на зріст, вона мала чутливу рефлекторну нервову систему й знала, як користуватися мозком — могла швидко й комплексно оцінити ситуацію. Знала, куди треба змістити центр ваги тіла під час подачі м'яча, і, миттю визначивши, куди полетів відбитий м'яч, бігла захищати порожню «базу». В цьому її ніхто не перевершував. Завдяки її кмітливості команда негайно виходила із скрутного становища. Вона не відбивала м'яч так далеко, як Аомаме, але била різко, точно й швидко бігла. А ще Тамакі мала небуденні лідерські якості. Згуртувала команду, виробляла тактику, усім давала корисні поради й підбадьорювала. Її керівництво було суворим, але члени команди їй довіряли. Внаслідок цього команда з кожним днем ставала сильнішою й на великих столичних змаганнях дійшла до фіналу. Виступала й на змаганнях між середніми школами вищого ступеня. Аомаме й Тамакі залучили до збірної команди Канто.
Вони визнавали найкращі риси одна одної, непомітно для самих себе зблизились і невдовзі стали нерозлучними подругами. Під час спортивних поїздок багато часу проводили разом. Нічого не приховуючи, розповідали одна одній про своє дитинство. У п'ятому класі початкової школи Аомаме вирішила покинути своїх батьків і жила на утриманні материного брата. Дядькова родина розуміла її обставини й прийняла до себе як свою рідну дитину, та все одно це був чужий дім. Вона почувалася самотньою, прагнула любові. Дні минали безпросвітно, без розуміння того, де шукати мету свого життя й чим його наповнити. Родина Тамакі жила заможно й посідала високе суспільне становище, але її батьки не ладили одне з одним, а тому дім занепадав. Батько майже не приходив додому, й мати часто зазнавала психічного розладу. Від страшного головного болю вона по кілька днів не вставала з ліжка. Тамакі з молодшим братом майже були покинутими напризволяще. Здебільшого харчувалися в найближчій їдальні, нашвидку перекушували в кав'ярні або обходилися готовою їжею в дерев'яних коробках — бенто. За таких обставин обом дівчатам нічого іншого не залишалось, як захопитися софтболом.
Самотні й обтяжені різними проблемами, вони мали що розповісти одна одній. Влітку подорожували тільки вдвох. І коли одного разу все вже розказали, то в ліжку готельного номера торкнулися одна одної голими тілами. Це був одноразовий несподіваний випадок, і про нього вони потім не говорили. Але після того їхні стосунки стали набагато глибшими й таємничішими.
Закінчивши школу і вступивши до університету фізичної культури, Аомаме не переставала грати у софтбол. Як софт-болістка здобула собі широку всеяпонську славу, отримувала запрошення на виступи від приватного університету фізичної культури й спеціальні грошові винагороди. В університетській команді була центральним гравцем. Граючи у софтбол, вона в той же час зацікавилася спортивною медициною й почала серйозно її вивчати. Захопилася також бойовим мистецтвом. За час перебування в університеті хотіла набути якомога більше знань і професійної майстерності. Не мала коли даремно гаяти час.
