— Це не означає, що не можу пояснити. Та якби я пояснив, то моє пояснення втратило б свій зміст.
— Ну, тоді я поставлю вам інше запитання, — сказала Аомаме. — Чому це саме на мене впав вибір?
— Очевидно, ви ще не знаєте чому.
Аомаме кілька разів рішуче похитала головою.
— Чому — не знаю.
— Усе дуже просто. Бо між вами й Тенґо-куном сильне взаємне притягання.
Аомаме надовго замовкла. Відчула, як на чолі виступив рясний піт. Мала таке відчуття, ніби її повністю вкрила тонка невидима плівка.
— Притягання, — повторила вона.
— Взаємне і дуже сильне.
Почуття, схоже на гнів, безпричинно піднялося в її душі. Вона навіть передчувала, що її от-от занудить.
— Я не можу в це повірити. Він, напевне, мене
— Е ні, Тенґо-кун добре пам'ятає, що ви існуєте в цьому світі, й шукає вас. І досі не любив іншої жінки, крім вас.
Аомаме на хвилину втратила мову. А в той час з короткими перервами торохтів грім. Здається, нарешті й дощ линув. Великі дощові краплі заперіщили об віконні шибки готелю. Однак їхній стукіт майже не доходив до вух Аомаме.
— Ваше право — вірити чи не вірити, — сказав чоловік. — Але краще повірити. Бо це — беззаперечна правда.
— Ви хочете сказати, що він мене ще пам'ятає, хоча минуло вже двадцять років, як ми не бачилися? Хоча навіть не розмовляли віч-на-віч.
— Ви міцно стиснули його руку в порожній аудиторії початкової школи, коли вам було десять років. Щоб на таке піти, вам, напевне, довелося зібрати всю свою відвагу.
Аомаме скривилася.
— А звідки
Чоловік не відповів на її запитання.
— Тенґо-кун ніколи цього не забував. Постійно думав про вас. І зараз думає. Раджу вам у це повірити. Я багато чого знаю. Наприклад, що й тепер ви думаєте про Тенґо-куна, коли самозадовольняєтеся. Уявляєте собі його постать, хіба ні?
Злегка розтуливши рот, Аомаме не знаходила слів для відповіді. Тільки тихо дихала.
А чоловік провадив далі:
— Не соромтесь цього. Це — природна людська звичка. І він так само робить, думаючи про вас, і тепер.
— Звідки ви таке…
— Звідки я таке знаю? Інформацію сприймаю слухом. Бо моя робота полягає в тому, щоб слухати голос.
Аомаме кортіло голосно зареготати й водночас заплакати. Але вона не спромоглася цього зробити. Застигнувши в розгубленості, вона незворушно мовчала.
— Не треба боятися, — сказав чоловік.
— Боятися?
— Ви боїтеся. Так само, як люди у Ватикані боялися визнати геліоцентричну теорію будови Всесвіту. Причина була не в тому, що вони вірили в безпомильність геоцентричної теорії. Вони лише боялися нового становища, до якого могло спричинитися визнання геліоцентричної теорії. Боялися, що в такому разі їм самим доведеться перебудовувати власну свідомість. Правду кажучи, католицька церква навіть зараз офіційно не визнає геліоцентричної теорії. Так само й ви боїтеся скинути міцний захисний панцир, який досі облягає ваше тіло.
Обхопивши долонями обличчя, Аомаме кілька разів схлипнула. Не хотіла цього робити, але ніяк не могла стриматися. Хотіла вдати, що сміється, але їй це не вдалося.
— Вас обох, так би мовити, привіз у цей світ той самий поїзд, — спокійно мовив чоловік. — Тенґо-кун спільно з моєю дочкою розпочав антикарликову діяльність, а ви, з іншої причини, взялися знищити мене. Інакше кажучи, ви обоє робите дуже небезпечну справу в дуже небезпечному місці.
— Ви хочете сказати, що чиясь воля хоче від нас таких учинків?
— Можливо.
— Власне, для чого? — спитала Аомаме й відразу збагнула, що зробила це даремно. Отримати відповідь зовсім не сподівалася.
— Найприйнятніший спосіб розв'язання цієї проблеми полягає в тому, щоб ви десь зустрілись і, взявшись за руки, залишили цей світ, — не відповідаючи на запитання, сказав чоловік. — Однак це нелегко зробити.
— Нелегко зробити, — машинально повторила Аомаме.
— На жаль, дуже м'яко кажучи, це нелегко. Якщо бути відвертим, то взагалі неможливо. Бо ваш супротивник, як би ви його не називали, потужний.
— Тому… — сухим голосом сказала Аомаме й відкашлялася, її розгубленість уже вляглася. «Зараз не час плакати», — подумала вона. — Тому з'явився ваш план, чи не так? Взамін за безболісну смерть для вас ви можете мені щось запропонувати. Якийсь інший вибір.
— Ви страшенно догадливі, — відповів чоловік, усе ще лежачи долілиць. — Це правда. Мій план пов'язаний з вибором для вас і Тенґо-куна. Можливо, він вам не сподобається. Але все-таки це вибір.
