1Q84. Книга третя полностью

«Повітряна личинка» — це щось схоже на код. Можливо, Еріко Фукада наговорила це оповідання з певною метою — щоб передати якесь послання. Зробивши його текст технічно досконалим, Тенґо фактично переписав оповідання. Вони вдвох створили твір, який знайшов відгук у серцях багатьох читачів. За словами лідера «Сакіґаке», «вони обоє мали якості, що доповнювали одна одну. Те, чого не вистачало Тенґо-куну, мала Еріко, а те, чого бракувало їй, мав він. Вони доповнювали одне одного й, об'єднавши сили, виконували одну роботу». І якщо вірити лідеру, то «Повітряна личинка» стала бестселером, і завдяки розкриттю якоїсь таємниці карлики втратили активність, а «віщий голос» перестав промовляти. Внаслідок цього висохло джерело й перестала текти вода. Таким великим був вплив цієї книжки. Аомаме зосередила увагу на кожному її рядку.

Коли стрілки настінного годинника показали другу тридцять, Аомаме вже прочитала дві третини книжки. На цьому місці вона згорнула її і спробувала виразити свої сильні враження словами. До неї дійшло якщо не одкровення, то принаймні послання, близьке до твердої впевненості.

Я потрапила сюди не випадково.

Так сповіщало це послання.

Я мала тут опинитися.

Досі вона вважала, що потрапила у 1Q84 рік з чужої волі. «Згідно з якимось наміром залізничну стрілку перевели, внаслідок чого поїзд, в якому я їхала, звернув з головної колії на бокову і в'їхав у цей дивний новий світ, — міркувала Аомаме. — Я незчулась, як опинилася тут. У світі з двома Місяцями на небі й карликами. У світі, куди є вхід, але звідки немає виходу.

Так пояснював мені лідер перед смертю. «Поїзд» — це оповідання, до якого доклав рук Тенґо, а я — незамінна його складова частина. Ось чому я зараз тут. У цілком пасивній формі. Так би мовити, у незрозумілій другорядній ролі розгублено блукаю серед густого туману».

«Та це ще не все, — подумала Аомаме. — Це ще не все.

Я потрапила сюди не просто з чужої волі, без власного бажання. Звичайно, щось із чужої волі в цьому є. Та водночас я сама вибрала це місце.

Я перебуваю тут із власної волі».

У цьому вона не сумнівалася.

«І причина, чому я тут, зрозуміла. Вона тільки одна. Бажання зустрітись і з'єднатися з Тенґо, — міркувала Аомаме. — Це — єдина причина мого перебування в цьому світі. Та ні, навпаки — це єдина причина того, що цей світ у мені існує. А можливо, ідеться про взаємне відображення у двох дзеркалах, поставлених одне напроти одного. Я — частина цього світу, а сам світ — частина мене самої».

Ясна річ, Аомаме не могла знати, твір з яким сюжетом тепер писав Тенґо. Можливо, в тому світі два Місяці на небі. Може, в ньому з'являються і зникають карлики. Щонайбільше вона могла так припускати. Але розуміла, що цей твір одночасно його та» У.

Вона це зрозуміла, коли повторно прочитала сцену, в якій дівчина, головний персонаж оповідання, разом з карликами щоночі в погребі сплітала повітряну личинку. Слідкуючи очима за докладним і яскравим описом, Аомаме відчувала щось тепле внизу живота. Відчувала чарівне, незглибиме тепло. Його джерело було маленьким, але з вагомим осердям. Вона легко здогадувалася, що це за джерело й що означає виділення тепла. Це — її маленьке створіння. Воно виділяє тепло, реагуючи на картину того, як дівчина, головний персонаж оповідання, разом з карликами створює повітряну личинку.

Аомаме поклала книжку на стіл, відстебнула ґудзик піжами й приклала долоню до живота. Долоня відчула тепло. Здавалось, ніби там навіть ледь-ледь видніє рожеве світло. Аомаме погасила лампу й, напруживши в темряві зір, не відривала погляду від живота під долонею. Від майже непомітного випромінювання. Але, безсумнівно, там було світло. «Я — не самотня, — подумала Аомаме. — Ми зможемо зійтися докупи. Завдяки одночасному входженню в той самий художній твір.

І якщо цей твір не лише Тенґо, але водночас і мій, то я також зможу долучитися до написання його сюжету, — міркувала вона. — Напевне, зможу щось до нього додати або щось у ньому змінити. І найголовніше — зможу з власної волі визначити його закінчення. Хіба ні?»

Аомаме думала над такою можливістю.

Та як вона зможе це зробити?

Аомаме ще не знала як. Але була певна, що така можливість є. Поки що це лише теорія, якій бракує конкретики. Міцно стуливши губи, в повній темряві вона думала. Про надзвичайно важливе.

«Ми обоє — спільна команда. У новому творі я і Тенґо — така сама здібна команда, як Тенґо та Еріко Фукада при написанні «Повітряної личинки». Наша спільна воля або її підводна течія започатковує цей складний твір і просуває його вперед. Можливо, цієї роботи на поверхні не видно. А тому, навіть не побачившись, ми зможемо з'єднатися в одне ціле. З одного боку, ми пишемо художній твір, а з другого — твір рухає нами. Хіба це не так?

Проте залишається одне запитання. Дуже важливе.

Власне, що означає це маленьке створіння у творі, який ми пишемо? Яку роль воно виконує?