— Не знаю. Але якщо він всерйоз намагається змусити мене відчинити двері, то, мабуть, приходитиме доти, доки свого не доб'ється.
— І це вас лякає?
— Ні, не лякає, — відповіла Аомаме. — Просто це мені не подобається.
— Як, звісно, й мені. Та навіть якщо той фальшивий збирач плати знову прийде, ми не можемо звертатися до «NHK» або до поліції. А якщо ви подзвонити про його прихід і я негайно вирушу до вас, то, можливо, його вже не застану.
— Я сама дам собі з ним раду, — сказала Аомаме. — Хоч би скільки він мене провокував, я не відчиню дверей.
— Він, мабуть, вдасться до різних провокацій.
— Можливо, — погодилася Аомаме.
Тамару коротко відкашлявся і змінив тему розмови.
— Засоби тесту отримали?
— Його результат позитивний, — просто відповіла Аомаме.
— Значить, попалися?
— Саме так. Спробувала два різновиди тесту, але результат той самий.
Запала мовчанка, схожа на літографію, на якій ще не вирізьблено ієрогліфів.
— Не сумніваєтеся?
— Від самого початку я про це знала. А тест — лише підтвердження.
Якийсь час Тамару гладив пучками пальців цю літографію мовчання.
— Мушу вас одверто запитати, — сказав Тамару. — Ви збираєтеся народити чи перервати вагітність?
— Не перериватиму.
— Тобто народите?
— Якщо все піде добре, пологи настануть у червні-липні наступного року.
Тамару прикинув у голові цифри.
— Якщо так, то нам доведеться дещо змінити в наших планах.
— Вибачте.
— Не варто, — відповів Тамару. — У будь-якій ситуації всі жінки мають право народити дитину й дістати надійний захист.
— Як у Декларації про права людини, — сказала Аомаме.
— А ще мене цікавить: ви здогадуєтеся, хто — батько?
— Після червня я ні з ким не мала статевих стосунків.
— Так що, сталося начебто непорочне зачаття?
— Якщо так сказати, то побожні люди, мабуть, розсердяться.
— Взагалі якщо зробити щось незвичне, то обов'язково хтось сердитиметься, — сказав Тамару. — Однак якщо ви завагітніли, то треба якомога раніше пройти обстеження спеціаліста. Залишатися самій у цій квартирі до пологів не годиться.
Аомаме зітхнула.
— Залишіть мене тут до кінця року, я вам клопоту не завдам.
Тамару на хвильку замовк. А тоді відповів:
— Як ми й домовилися, побудьте в цій квартирі до кінця року. Але на початку наступного вам доведеться переїхати в безпечніше місце, де легше отримати медичну допомогу. Ви розумієте?
— Розумію, — відповіла Аомаме. Але не мала певності. «Якщо я не зустрінуся з Тенґо, то хіба зможу звідси поїхати?» — подумала вона.
— Одного разу жінка завагітніла від мене, — сказав Тамару.
Якийсь час Аомаме мовчала.
— Від вас? Але ж ви…
— Це правда. Я — «голубий». Безкомпромісний. Здавна і тепер. Таким залишуся і в майбутньому.
— Але від вас жінка завагітніла.
— Будь-хто може помилитися, — сказав Тамару. Однак в його словах не відчувався гумор. — Не буду докладно розводитися, це було в молодості. Лише один раз. І то попався.
— А що сталося з нею?
— Не знаю, — відповів Тамару. — Знав її до шостого місяця вагітності. А потім перестав спілкуватися.
— Після шостого місяця вагітності аборт неможливий, правда?
— І я це розумію.
— Імовірно, що дитина народилася, — сказала Аомаме.
— Можливо.
— Якщо дитина народилася, то ви хотіли б з нею побачитися?
— Вона мене особливо не цікавить, — не вагаючись, відповів Тамару. — Я не таке життя собі вибрав. А ви хотіли б зустрітися з власною дитиною?
Аомаме задумалася.
— Я не уявляю собі, що означає мати власну дитину, бо батьки відмовилися від мене малої. І не маю для себе правильного зразка.
— І все-таки ви збираєтеся привести свою дитину в цей світ. Світ, переповнений суперечностями й насильством.
— Бо я хочу любові, — сказала Аомаме. — Однак не до власної дитини. Такого рівня любові я ще не досягла.
— Але ж дитина причетна до цієї любові.
— Можливо. В якійсь формі.
— А якщо ви прорахуєтеся і дитина виявиться непричетною до любові, якої ви жадаєте, то вона почуватиметься ображеною. Як ми самі.
— Це можливо. Але я відчуваю, що так не станеться. Інтуїтивно.
— Я поважаю інтуїцію, — сказав Тамару. — Однак якщо людина народилася, то може жити лише як носій моралі. Це варто добре запам'ятати.
— Хто це сказав?
— Вітґенштейн.[12]
— Запам'ятаю, — сказала Аомаме. — Якщо ваша дитина народилася, то скільки років їй зараз сповнилося?
Тамару прикинув у голові.
— Сімнадцять.
— Сімнадцять, — повторила Аомаме й уявила собі сімнадцятирічну дівчину як носія моралі.
— Про нашу розмову я розповім мадам, — сказав Тамару. — Вона хотіла поговорити безпосередньо з вами. Але, як я вже неодноразово казав, з міркувань безпеки я був проти цього. Хоча я вжив запобіжних технічних заходів, телефон — досить небезпечний засіб спілкування.
— Зрозуміло.
— Але вона глибоко цікавиться перебігом подій і переживає за вас.
— Я знаю. Дякую.
— Ви зробите розумно, якщо довірятимете їй і прислухаєтеся до її порад. Вона — дуже кмітлива людина.
— Звичайно, — відповіла Аомаме.
