Майже одночасно з К-8 почали розробку машини з чотирма двигунами. К-12, створений на подив свочасно, на високому технчному рвн побудований в достатнй клькост, простий у освонн невибагливий у експлуатац, принс визнання не тльки конструкторському бюро Калнна Кивському авазаводу, а разом з винищувачами Олександра Сврського пасажирськими гдролтаками горя Скорського всьому укранському авабудуванню. невдовз лтак К-12 став основним транспортним лтаком планети.
Лтак розроблявся у двох варантах: пасажирський транспортний. Випускати його почали аж на трьох заводах вдразу: у Кив, Львов Смферопол. Але пасажирська модифкаця не витримала конкуренц з ншими машинами вс три заводи з сорок першого року переключилися на випуск тльки транспортно модифкац. Особливстю К-12 було те, що його легко можна було перетворити у вйськову машину.
Починаючи з грудня тридцять дев"ятого року почався серйний випуск К-12. Машина була вкрай необхдна як цивльним авакомпаням, так вйськовй авац. Щомсяця з цехв виходили по сорок п"ять, а то п"ятдесят машин. До початку вйни заводськ цехи покинули близько тисяч транспортникв Калнна.
Кожен К-12 мг перевозити один десантний бронетранспортер БТРД - подальший розвиток кулеметно танкетки типу британсько "Карден Ллойд" - два-три ТПК, залежно вд модел транспортера...
Десантування батальйону закнчилося, над горбкуватою рвниною ще опускався парашутний рй, а внизу вже кипла робота. Ще стукалися незграбно валилися з нг десантники, ще когось волокло по земл, поки не вдавалося пдтягнути нижн стропи, парашутисти перекочувалися по трав м"ячиками, рвалися з рук хлопали купола. Але повсюди вже лунали командирськ свистки, сигнальн прапорц в руках командирв майорли парашутисти, кваплячись, збирали парашути розпаковували контейнери з спорядженням. Швидким кроком марширували дрбн пдроздли, поспшаючи до мсця збору, готов до маршу бою.
Дев"ять легких десантних бронетранспортерв, покинувши десантн платформи, вишикувалися на дороз. Пофоркували на малому газу мотори легкий сизий димок дизельного вихлопу пднмався над ними в блакитне свтанкове небо. Збиралися до сво "брон" парашутисти, скидали на платформи, як звльнили бронетранспортери, парашути, займали мсця в транспортних "луазах", готових до маршу.
- Як ви вважате, ване Федоровичу, золотом ми розкидатися можемо? - Запитав у фельдфебеля Олйника командир десантного батальйону майор Величай.
- Розкидатися золотом не дло. - Посмхнувся Олйник. - А що, десь тут золото з"явилося?
- На цю галявину, фельдфебелю, цього ранку три сотн з гаком парашутиств стрибонуло. - Не звернув комбат на роню ротного старшини уваги. - Та ще три десятки машин. на кожну по чотири парашути приходиться. А кожен парашут немалих грошей кошту. Коли б тут бй стався, то няко мови не було б, не до парашутв в такому раз. Однак нам, на щастя, до бою ще дохати потрбно. Тому, ване Федоровичу, наказ такий: берть свй взвод, прийняти у ротних командирв парашути, вдвезти в найближче село лишити майно аборигенам мсцевим на збергання. Нехай постережуть, поки з"являться тут головн сили арм. А щоб не розкрали пейзани вйськове майно, добряче настрахати х не завадить. Задача вам, ?ване Федоровичу, зрозумла?
- Так точно, зрозумла, товаришу майор!
- Виконуйте! - Величай розкрив планшет. - Батальйон доженете ось тут! - Вказав на карт.
- сть! - Три ТПК ревнули дизелями , гойднувшись пружинисто на товстеньких колесах, покотилися путвцем до ближнього села, тягнучи кожен по три платформи, як буксири барж днпровськ...
Реве мн-колона, три "луази" через лс мчать, головною диною вулицею в центр села вилетли. Сльце - так соб. Вуличка, бльше на стчну канаву схожа, узбччя смттям завален, хати облуплен...
На пагорб дм кам"яний, бляхою критий - явно у колишнього куркуля вдбраний. Над анком прапор червоний ганчркою мокрою в повтр враншньому звиса - сльрада тут, значить. Фельдфебель Олйник ван Федорович глянув орлиним поглядом довкл, сержантам свом на певн будинки вказав велв доставити хнх господарв перед сво ясн оч. Чмихнули ТПК сизим димом за клька хвилин тро селюкв постали перед фельдфебелем грзним. Стоять, не дихають, на Олйника з острахом поглядають: у фельдфебеля вздовж погону польового смуга широка, отож селюки дихати перестали - ого, стльки у чоловка на погонах китайки червоно! Неабияке, значить, начальство завтало.
- Партблети на стл! - Рикнув фельдфебель тро смиренно на стл поклали в цупких обкладинках книжечки з написом "Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков)" чорним по червоному.
- От що, громадяни. - Фельдфебель погортав книжечки. - Ви в сел цьому владу радянську представляте: голова колгоспу, парторг голова сльради. Ви тут з сорок другого року кожен день людям у вуха вдували, що правильно товариш Сталн проти хохлв вйну почав. Бо хохли ось-ось сюди прийдуть всх вбивати почнуть. Всх вбивати ми, звичайно, не будемо. Але за вами, громадяни, мотузка плаче...
"У-у-у-у..." прогудли непевно вс тро, так що, не розбереш, що сказати хотли.
