Самійло говорив нешвидко, проте без жодної паузи, і Северин не встигав усе перетравити.
— Нагадую, що всі, навіть найменші, події та зміни маршруту, мають бути згадані у повідомленні брату Креміню і повідомленні брату Полину щовечора. У разі надзвичайної ситуації, смертельної небезпеки, бою, поранення, тощо — після повідомлення чекайте відповіді біля дуба. Все зрозуміло?
— Які шанси нашого переслідування? — спитав Пилип.
— Шанси невеликі. Ніхто би не віддав в руки зелених юнаків мішень для вбивць, самі розумієте. Але це не значить, що можна розслабити череси. Небезпека чигає там, де очікують її найменше.
Пилип поставив ще кілька запитань, Самійло відповів, але Северин розгубив останні залишки уваги та намагався заглушити ненависні молоточки в скронях.
— До пана Вишняка ставитися поштиво! Він чиряк на сраці, але цінний агент Ордену. Тому не чубіться, але й не дозволяйте дідуганові командувати. Ви тут головні. Нове доручення отримаєте після того, як віддасте Вишняка брату Кременю. Питання?
— Ми, брате Полин, вночі трохи погуділи, — почав було Ярема.
— Це помітно.
— Коротше кажучи, грошей катма, — закінчив Гнат, який не любив довгих розмов.
Книш дістав капшука, вдвічі меншого за той, що видавав Колодій.
— Це ваш аванс за вересень. Частку втікача можете розділити між собою — як повернеться, буде йому наука. Ще питання?
Юнаки тужливо дивилися на худого гаманця.
— Ну, браття молодії, бажаю успіху! Всі через це проходили, — розсміявся Книш. — Нехай Мамай допомагає.
Він застрибнув на коня та бадьоро поїхав, на останок махнувши рукою пану Вишняку.
— Через що всі проходили? — кволо перепитав Ярема. — Через похмілля?
— Через біль та приниження, — відповів Северин.
— Лайно собаче, — сказав Гнат.
— Довго ми тут будемо шмарклі жувати? — голосно спитав Вишняк. — Чи може, нарешті поїдемо?
Так безславно вони покинули столицю.
Години за три стан Северина поліпшився: ватага їхала кроком, погода стояла свіжа, біль поступово розсіявся і на обіді Чорнововк ризикнув поїсти курячої зупи. Живіт забурчав, але підношення прийняв. Ярема наминав подвійні порції з властивим йому апетитом і тільки Гнат обмежився холодною водою. Принаймні він більше не був білим як сир.
Пан Вишняк, або ж На-Сраці-Чиряк, як прозвався з легкої руки Самійла Книша, за перші три години цілком і повністю виправдав своє прізвисько. Старому не подобалося геть все на білому світі.
Северин дивувався, як Вишняк узагалі дожив до своїх років із такою феноменальною нелюбов'ю до життя; можливо, він мав глибоке переконання, що без його взірцевої особистості світові не лишилося би жодного поважного резону для існування.
— Може, перестанеш гав ловити та почнеш дивитися на дорогу? — спитав Северина.
— Не смали люльку! У мене хворі легені, а від твого диму сухоти, — наказав Яремі.
— Це ти намагаєшся привернути більше уваги? — докорив Пилипу, який заграв було на варгані.
— Ми їдемо занадто повільно, — оголосив усім.
Характерники терпіли, як наказував десятник, але поштиво ставитися до старого не виходило. Гнат мовчав і жодного разу не відповів на зауваження, проте з обличчя Бойка було видно, яких надзвичайних зусиль це йому коштувало.
На обід у невеличкій затишній корчмі важливий інформатор Ордену замовив борщ із пампушками, товченої картопельки з кропом, трійко котлет та трохи горілки для апетиту. Він їв, зиркаючи на характерників так, неначе кидав їм якийсь незрозумілий виклик. Ця дивна поведінка отримала пояснення, коли він пішов до коня.
— Пане Вишняк, сорок шелягів за обід, — сказав Пилип.
— Я не мав часу на збори! Залишив удома всі гроші. Ваш клятий Орден висмикнув мене прямо з ліжка, то ви й платіть, — огризнувся Марко.
Старий вийшов, а Гнат нарешті вибухнув довгою багатоповерховою лайкою, від якої завмерла вся корчма, ніби зазвучало стародавнє прокляття, що його слобожанин промовляв без зупинок рівно хвилину, закарбувавши вирок словами «гнійної хвойди син».
— Яка людина не бере в дорогу гроші? Все він має, просто знущається над нами, — похмуро сказав Ярема.
Пилип без коментарів виклав сорок мідяків із власного гаманця і ватага поїхала далі. Гожі краєвиди у цей чудовий день нікого не радували.
— Гарного прочухана Савка дістане за самоволку, — Ярема поскуб бороду.
— Може, чкурнув у бік Вінниці? — роздумував Северин.
— Та хоч до чорта на роги, — сплюнув Гнат.
Дорога проминала у туго напнутих тенетах напруги між характерниками та Вишняком. Бойко дістав було Енеїду та ткнувся носом, пошепки повторюючи добре знані рядки, аж тут почулося:
— Це ти так мене охороняєш? Від книжкових злодіїв? Може, почнеш оглядатися в пошуках справжніх?
Якби поглядом можна було вбивати, пан Вишняк ґиґнув би на місці у страшних муках. Гнат кілька секунд прошивав його очима, в яких блищали всі відомі людству тортури, проте книжку сховав.
— Ось що відчували Адам і Єва при вигнанні з саду Едемського, — пробурмотів Ярема.
