— Я сам п'яний! — Гнат смикнув себе за вуса. — Жалюгідний вар'ят!
Ярема люто розмахував пірначем і ревів, що він ясновельможний.
— Чернь! Холопи! Бидло! Смерди! Де та потороч із хрестами нашитими? Навчу їх манер!
Шляхтич спересердя випустив пірнача, спробував його підняти, впав сам, випростався, розквіт у посмішці і почав розкидатися монетами.
— Знайте шляхетську щедрість Ярових! Равич, пся-крев, Равич! Сію-вію засіваю...
Северину сподобався такий широкий жест і він теж взявся засівати грошима, як раптом з'ясувалося, що його капшук порожній, але характерник не засмутився.
— Пилипе, дай грошей засіяти.
— Не дам.
— Северине! Брате, — Савка завис на кілька секунд у непевній мовчанці. — Щ-щ-щиглик.
— Щезник.
— Та байдуже. Розбий нам парі! Піду та знайду тих злостивих покидьків... Переможу підступних викрадачів молодих характерників! Не будь я герой Савка Деригора!
Гнат хитав головою і сам похитувався разом із нею.
— Ти, Павичу, чванько й базікало, який власного прутня у штанях не знайде.
— Будь свідком, Северине!
Чорнововк непевним рухом, ледь не влучивши Гнату по носі, засвідчив їхній заклад.
Останнє, що пам'ятав Северин того вечора, — як Савка, погойдуючись, зникає у темряві.
Розплата прийшла на ранок.
Северин спробував розплющити очі. Очі не підкорилися. Він спробував вдруге. Очі ніби чавуном залило. Северин відступився.
Як же кепсько! Не порівняти з пеклом першого обернення, але... Лишенько, як же погано. Ніколи не треба так пити.
Зосередитися. Розплющити очі та нарешті побачити, де він. Ох, будь проклята горілка... Северин застогнав, доклав волі — цього разу повіки неохоче розклеїлися.
Від світла у скронях запульсувало, у лобі загуло, а візія світу попливла непевними брижами. Виявилося, що хтось дбайливо уклав Северина у ліжко в його апартаментах, проте не був аж настільки люб'язним, аби позбавити одягу та взуття.
Поруч на столику блищала порожня кришталева карафа — така красива і така безкорисна. Северин ковтнув неіснуючу слину і знову застогнав, шкодуючи, що не знає жодних чар проти похмілля.
У коридорі почулися оглушливі кроки. Характерник скривився. Як він не помічав, що у цьому триклятому готелі такі скреготливі паркети? Здавалося, що марширують прямо по мізках.
До апартаментів Олефір зайшов без стуку.
— По нас приїхали, — він не витрачав часу на привітання. — Через годину маємо бути напоготові.
— Брате, — язик шкрябав пересохлого рота. — Просто приріж мене та й поготів...
Северин відвернувся та роздивився решту кімнати: наче все ціле. Він точно люто рубав щось — або когось — шаблею. Чи то був не він? Замість спомину зяяло чорне провалля. До дідька! Добре, що шабля не загубилася та валялася поряд із порожньою пляшкою з-під горілки. Клята горілка...
— Вставай, — Пилип ніяк не відреагував на прохання побратима. — Мені потрібна допомога, аби добудитися Ярового. Енея цим турбувати не хочу.
— Не можу встати... Не тупочи так, по скронях гамселиш... Ненавиджу все це, Господи, ніколи так не питиму. .. Яке завдання, який Орден, я хочу померти...
Олефір, не звертаючи уваги на скиглення, насилу зіп'яв його на ноги та підвів до ванни, відкрутив холодний кран. Голова Северина зі стогоном полегшення пірнула у воду, а Пилип притримував решту тіла від пірнання слідом за головою.
Біль у скронях заледенів. Він хлебтав воду кілька довгих секунд, після чого отримав здатність так-сяк мислити та рухатися.
— Чорт із тобою. Гайда до Малюка.
На пробудження Ярового пішло втричі більше часу. Шляхтич хропів, як невеличкий паротяг, і навіть на поливанку не реагував — допоміг лише лоскіт під пахвами. Пробуджений Ярема кинувся шукати пірнача, знайшов його під ліжком, перехрестився та заспокоївся.
— Татів пірнач! Родинна реліквія, — пояснив він. — Мені мамуньо за нього голову відірве.
Гнат мав вигляд неприродно блідий, його оселедець розхристався, а вуса обвисли, наче у старого кота. Він дивився на світ недобрими почервонілими очима.
Характерники абияк зібрали сакви та скупчилися біля портьє, де отримали остаточні рахунки. Виявилося, що ані Гнат, ані Ярема, ані Северин жодних монет не мали — і не тільки тих, що їм видав осавула, а й навіть власних заощаджень.
— Порожній капшук, — констатував Чорнововк, розглядаючи підкладку гаманця.
— Матінко божа, — перехрестився Яровий. — Куди ж ми викинули стільки грошви?
Єдиний, хто міг би відповісти на це питання, мовчки розплатився, включно з відшкодуванням порубаного на друзки стола у кімнаті Гната, та безслівно покрокував до стаєнь. Трійця потягнулася за Пилипом.
— Оце погуляли, — пробурмотів Северин. — Голі, як турецькі святі...
— Братик Варган — чудова людина, — просичав Ярема, безперестанно потираючи лоба. — Нехай його Бог оберігає та Мамай допомагає...
Гнат мовчки закрутив оселедець навколо вуха.
— Щасти, панове лицарі, — гукнув їм портьє. — Чекаємо вас знову у Діамантовому палаці!
Гнат прогарчав щось малозрозуміле, але явно непристойне.
— А де Савка? — Северин нарешті збагнув, кого не вистачало.
