Ебенезер залишався в ліжку впродовж усієї цієї розмови принаймі з трьох причин: по-перше, вкладаючись спати, після того як Джоан Тоуст залишила його, він не мав на собі ніякої теплішої сорочки, аніж його власна шкіра, і радше від сором'язливості, аніж від святенництва він був не схильний виставляти себе напоказ голяка перед іншим чоловіком, навіть слугою, хоч і не завжди (як це згодом буде видно) перед жінкою; по-друге, навіть якби вищесказане і не було причиною, Макевой дав йому мало можливостей встати з ліжка; і, по-третє, на своє нещастя, Ебенезер був наділений нервовою системою та розумовими здібностями, що діяли незалежно одне від одного, немов два лондонці протилежних темпераментів, які, так уже склалось, хоч і мешкають під одним дахом у мебльованих кімнатах, але живуть своїм життям у блаженному невіданні того, що робить сусід: тож не мало значення, наскільки рішуче він був налаштований щодо Джоан Тоуст і щодо своєї новознайденої особистості, бо будь-який сильний сплеск емоцій призводив до того, що він вкривався рясним потом, втрачав як не голос, то здатність вільно володіти своїм тілом і відчував нудоту. Тож навіть маючи і рішучість, і можливості, він ледве спромігся звестися в ліжку.
Постільна білизна була вогкою від поту, у животі крутило. Коли Макевой пішов, Ебенезер скочив з ліжка, щоб замкнути двері на засув, убезпечуючи себе від інших відвідувачів, але ледве він встав, як його знудило і йому довелося бігти до нічного горщика у протилежному кінці кімнати. Щойно йому полегшало, він спромігся вдягнути нічну сорочку та гукнув Бертрана, який цього разу вже не забарився з'явитися, без перуки та в халаті. В одній руці він тримав воскову свічку, а в другій — важкий олив'яний каганець.
— Той хлопець уже пішов, — сказав Ебенезер, — тож можеш спокійно показатися.
Ноги його досі тремтіли, коли він сів за письмовий стіл та обхопив руками голову.
— Йому пощастило, що він тримав себе в руках! — похмуро бовкнув Бертран, розмахуючи своїм важким каганцем.
Ебенезер усміхнувся.
— А ти що — мав намір постукати ним у стіну, якби він розійшовся?
— Постукати по його пихатій макітрі, сер! Я весь час стояв біля ваших дверей на той випадок, якщо він на вас накинеться, і вскочив до себе в кімнату лише за мить до того, як він пішов, щоб він мене не запримітив.
— Словом, від страху! Хіба ти не чув, як я тебе гукав?
— Мушу визнати, що не чув, сер, і прошу мене пробачити. Якби він постукав унизу як джентльмен, присягаю, він би нізащо не проскочив повз мене з
— Овва, Бертране! — вигукнув Ебенезер. — Та ти просто втілення зразкового слуги! Значить, ти все чув?
— Я й гадки не мав підслуховувати, — запротестував Бертран, — але я не міг не здогадатися, про що йдеться. І який же пройдисвіт і мерзотник цей коцур, що вимагає п'ять гіней за якусь дівку, із якою ви не провели і двох годин! Та за п'ять гіней я міг би встелити повіями все ваше ліжко!
— Ні, тут немає ніякого шахрайства; Макевой такий же чесний чоловік, як і я. Це було зіткнення принципів, а не якась там базарна суперечка через ціну. — Він підійшов, щоб взяти халат. — Бертране, можеш запалити вогонь і приготувати нам чаю? Цієї ночі я вже майже не сподіваюся на сон.
Бертран запалив лампу від своєї свічки, підкинув свіжих дровенят до коминка та роздмухав старі жарини, що ледь жевріли.
— А якої шкоди може вам завдати цей негідник? — спитав він. — Навряд чи коцури позиваються до суду!
— Йому не потрібні ніякі суди. Він лише розповість про цю справу моєму вітцю, і той відішле мене геть звідси, до Меріленду.
— Усього лиш через якусь там справу з повією, сер? Їй-бо, ви не дитина, а хазяїн Ендрю — ніякий не святенник! І даруйте, пане, але й дім ваш, з вашого дозволу, аж ніяк не назвеш папським кляштором! Там багато чого трапляється такого, про що міс Анна та й ви самі й гадки не маєте, як і старенька місіс Твіґґ, хоч би як вона там усе винюхувала і вистежувала.
Ебенезер спохмурнів.
— Що це значить? Дідько, що ти цим хочеш сказати, приятелю?
— Ні, ні, побережіть свій гнів; їй-бо, повірте, я вельми поважаю вашого панотця, сер! Я цим нічого не хотів сказати, хіба лише те, що хазяїн Ендрю — справжній мужчина, якщо ви розумієте, про що я, ну, геть як ви або я; і, попри свій вік, ще відчуває потяг до жінок — та я жодним чином не намагаюся цим виказати якусь неповагу до нього, — живе вдівцем уже дуже давно. Слуги інколи бачать деякі речі, сер.
— Слуги мало що бачать, а багато домислюють, — різко сказав Ебенезер. — Ти натякаєш на те, що мій батько розпусник?
— Хай йому біс, сер, нічого подібного! Він прекрасний і чесний чоловік, хазяїн Кук, і я пишаюся, що всі ці роки користувався його довірою. Тож зовсім не випадково він обрав
